Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

На підлозі лежав великий ящик, чимось схожий на труну. Придивившись, я зрозумів, що то був саркофаг, які можна побачити в Британському музеї, розмальований яскравими єгипетськими фарбами, змережений символами, що означали велич покійника і сподівання на його безсмертне життя. Всередині саркофага була сповита мумія з неприкритим обличчям.

— Ви збираєтеся кудись її відіслати? — спитав я, одразу ж забувши своє запитання про містера Хедлі.

— Так. Отримав замовлення від місцевого музею. Але придивіться уважніше, містере Волтерс.

Спантеличений цими словами Ліпсіуса, я вдивлявся в лице мумії, поки він тримав наді мною лампу. З плином віків плоть почорніла. Але, нахилившись ближче, я побачив на правій вилиці невеличкий шрам у формі трикутника, і таємницю мумії було розкрито. Я дивився на мертве тіло чоловіка, якого сам і заманив у цей дім.

Я не знав, що мені думати й що робити. Неусвідомлено затиснувши в руці прокляту монету, що пекла мене пекельним вогнем, я кинувся бігти, немов утікав від чуми чи смерті, і, засліплений страхом, вискочив на вулицю, не бачачи перед собою дороги. Відчувши, що золота монета впинається мені в долоню, і пожбурив її невідь куди, а потім помчав через провулки і темні вулиці, аж поки не вибіг на пожвавлену вулицю і там зупинився. Трохи оговтавшись, я усвідомив, на яку небезпеку щойно себе наразив, і зрозумів, що зі мною станеться, якщо я потраплю до рук Ліпсіуса. Я знав, що своїми діями став на заваді не людині, а радше безжальному механізму. Недавня пригода з бідолашним містером Хедлі дала мені зрозуміти, що в Ліпсіуса повсюди є свої люди, і я був переконаний в тому, що коли потраплю йому на очі, він не зрадить своєму стилю і вб'є мене, піддавши страшним, витонченим тортурам. Я довго ламав голову над тим, як перехитрити доктора і його шпигунів, троє з яких, наскільки мені було відомо, зі знанням справи вистежували тих, хто з різних причин не бажав бути поміченим. Підданцями Ліпсіуса були двоє чоловіків і жінка, яка вирізнялася неймовірною підступністю та невблаганністю. Але я теж не ликом шитий, тому був рішуче налаштований. Відтоді я щодня й щогодини мірявся з Ліпсіусом та його вірними слугами винахідливістю. Якийсь час мені щастило. Незважаючи на те, що вони несамовито ганялися за мною лондонськими хащами, я все одно губився серед них, звідки втішено споглядав їхні шалені спроби знову вийти на втрачений слід. Як вони тільки не намагалися видурити мене з моєї схованки! Через газети прохали за велику винагороду і без найменшого для мене ризику віддати те, що я взяв. Мене смішили їхні намагання, помаленьку я почав зневажати організацію, якої так боявся, і зрештою наважився вийти зі сховку. Не раз і не двічі я зустрічав двох чоловіків, завданням яких було мене впіймати, і мені легко вдавалося вислизнути у них прямо з-під носа. Я вчинив необачно, коли вирішив, що мені нема чого боятися, адже я почав вважати себе хитрішим за них. Але поки я тішився зі своєї спритності, третя з вірних слуг Ліпсіуса вже розкидала свої тенета. Лихої години я навідався до свого давнього друга, письменника на ім'я Рассел, що мешкає на тихій вуличці в Бейсвотері. Потім, надто пізно, я довідався, що за день чи два до того та жінка винайняла помешкання в тому самому будинку і слідкувала за мною. Як я вже казав, надто пізно я зрозумів, що припустився фатальної помилки, тепер я потрапив у пастку. Рано чи пізно я опинюся в руках безжального ворога, а покинувши цей дім, знайду свою смерть. Я навіть не уявляю, якою вона буде. Моя яскрава уява вимальовує жахливі картини невимовно витончених тортур, які, скоріш за все, на мене чекають. І я знаю, що помиратиму на очах Ліпсіуса, який стоятиме поряд, втішаючись із моїх страждань та сорому.

Години, ні, хвилини стали для мене надзвичайно цінними. Іноді я відволікаюся від очікування смерті, думаючи про те, що навіть зараз я ще можу вирватися з майстерно розставлених тенет, не потрапити до вишукано замаскованої пастки, де на мене чекає смерть. Та мені вже несила щось вигадувати. Я мов той вчений з давнього міфу, якого зрадив талан, що досі не покидав мене. Я не знаю, коли настане моя остання година, але кінець неминучий, і скоро мене схоплять, щоб здійснити наді мною смертний присуд.

Я більше не можу сидіти тут, мов у в'язниці. Сьогодні ввечері я вийду на сповнені людей і гамору вулиці й востаннє спробую втекти.

Глибоко вражений, Дайсон згорнув записник і подумав про дивну низку пригод, через які він дізнався про змови та контрзмови, пов'язані із золотим Тиберієм. Монету він надійно заховав ще раніше і тепер здригався від думки, що місце її зберігання стане відоме зловмисникам, які, схоже, володіють неабиякими джерелами інформації.

Поки він читав, надворі стемніло, і він відклав убік записник, всім серцем сподіваючись, що бідолашному Волтерсу таки вдалося останньої миті порятуватися від загибелі, якої він так боявся.

Пригода у покинутому помешканні