Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

— Ви не жартуєте? — спитав я його. — Звідки вам знати, тобто звідки людина, з якою ви листуєтеся, знає, що монету насправді відправили з Вірменії містеру Хедлі? І як узагалі можна передбачити, коли тому містеру Хедлі спаде на думку приїхати до Лондона? Мені це нагадує ворожіння на кавовій гущі.

— Любий містере Волтерс, — сказав він у відповідь, — ми тут не граємося в здогадки. Ви знудитесь, якщо я почну, скажімо так, розкручувати все до найдрібніших гвинтиків, які приводять в рух механізм наших дій. Хіба вам не здається, що набагато цікавіше дивитися виставу із зали і насолоджуватися нею, ніж потрапити за лаштунки і бачити, як смикають усі ті важелі та канати? Повірте мені, краще здригатися від громовиці, ніж спостерігати, як людина котить гарматну кулю[73]. Та й, зрештою, вас не повинні хвилювати усілякі «чому» та «як», ви просто повинні виконати свою роботу. Звісно, я дам вам розгорнуті вказівки, але багато залежить від того, як ви, дотримуючись їх, виконаєте своє завдання. Я не раз чув, як молоді люди твердять, що головне в літературі — це стиль, і, запевняю вас, це саме стосується нашої набагато делікатнішої професії. У нашій справі стиль — на першому місці, тому ми товаришуємо з такими, як ви.

Я пішов звідти, до краю збентежений. Ліпсіус, поза сумнівом, навмисне залишив усе в таємниці, і я не знав, яка роль випаде мені. Хоч я й брав участь в тих жахливих оргіях, але в мені все ще відлунювали людські почуття, тому я боявся стати особистим катом містера Хедлі.

Через тиждень, шістнадцятого, доктор Ліпсіус запросив мене до себе в кабінет.

— Це відбудеться сьогодні ввечері, — почав він. — Будь ласка, слухайте уважно те, що я вам зараз скажу, містере Волтерс, адже ця справа — небезпечна, і під страхом смерті я наказую вам неухильно дотримуватися моїх вказівок. Затямили? Отож, сьогодні близько пів на восьму ви неспішно прогулюватиметеся по Хемпстед Роуд, поки не дійдете до Вінсент-стріт. Там ви повернете і підете далі, а на третьому повороті звернете праворуч і дістанетеся вулиці Ламберт Террес. Потім підете прямо, перетнете дорогу і пройдете трохи по Гертфорд-стріт, що виведе вас на Лілліштонську площу. Друга вулиця, яка відгалужується від площі, називається Шін-стріт. Насправді ж це більше схоже на прохід між глухими стінами, ніж на вулицю. Хай там як, але рівно о восьмій ви повинні опинитися на розі цієї вулиці. Ви підете вперед і вже на повороті, що межує з площею, ви побачите старого джентльмена із сивими бородою та бакенбардами. Він швидше за все сваритиме візника, що переплутав вулиці, і замість Чейніс-стріт завіз його на Шін-стріт. Ви спокійно підійдете до нього і запропонуєте свої послуги. Він скаже вам, куди він прямував, а ви ввічливо запропонуєте показати йому дорогу. Припускаю, що професор Меміс перебрався на Чейніс-стріт місяць тому. Отож, містер Хедлі ще жодного разу там не був і, більш того, він добряче підсліпуватий і не надто орієнтується в Лондоні. Насправді, він довго жив життям ученого самітника в Одлі Голл. Чи потрібні ще пояснення такому розумному чоловікові, як ви? Ви приведете його до цього будинку. Він натисне на дзвінок, і дворецький в скромній лівреї проведе його досередини. На цьому вашу роботу буде закінчено, з якою, я переконаний, ви чудово впораєтеся. Ви залишите містера Хедлі біля дверей і підете собі далі, і я сподіваюся вас побачити наступного дня. Власне, більше я не маю вам що сказати.