Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Він сказав мені покинути музей у звичний час, о пів на п'яту, неспішно прогулятися по Ґрейт Рассел-стріт, де на розі до мене мав підійти чоловік, вказівки якого я повинен був слухняно виконувати. Я все так і зробив і став на розі, нервово оглядаючись навсібіч, серце шалено калатало в моїх грудях, подих перехоплювало. Якийсь час я чекав і вже почав боятися, що мене надурили, як останнього телепня, коли це раптом помітив джентльмена, який стояв напроти через дорогу на Тоттенгем-Корт-Роуд і дивився на мене з неприхованим задоволенням. Він підійшов до мене і, трохи піднявши капелюха, ввічливо попрохав іти слідом за ним, що я й зробив без зайвих слів, не маючи найменшого уявлення, куди ми йдемо і що на мене чекає. Ми зайшли у тихий та пристойний на вигляд будинок на вулиці, що тягнулася на північ від Оксфорд-стріт. Мій поводир натиснув на ґудзик дзвінка, і дворецький провів нас у велику скромно мебльовану кімнату на першому поверсі. Якийсь час ми мовчки сиділи, і я помітив, що меблі, хоч і скромні на перший погляд, були надзвичайно дорогі. Там стояли великі дерев'яні шафи з полицями, дві надзвичайно вишукані книжкові шафи, а в одному кутку я вгледів різьблену скриню, що, скоріш за все, походила ще із середньовіччя. За мить у кімнаті з'явився доктор Ліпсіус і звично зі мною привітався, а після кількох промовлених фраз мій проводир пішов. Тоді до кімнати зайшов якийсь старший чоловік, завівши з Ліпсіусом розмову. З їхніх слів я зрозумів, що мій приятель був торговцем антикваріатом. Вони говорили про якусь хеттську печатку та перспективи майбутніх знахідок, а трохи згодом до нас приєдналося ще троє чоловіків, і мова зайшла про можливості регулярних досліджень стародавніх кельтських пам'яток в Англії. Скидалося на те, що я був присутній на неформальній зустрічі археологів, а о дев'ятій, після того, як усі розійшлися хто куди, я глянув на Ліпсіуса, всім своїм видом показуючи своє замішання і вимагаючи пояснень.

— Що ж, — сказав він, — ходімо нагору.

Коли ми підіймалися сходами, а Ліпсіус підсвічував нам шлях лампою, я почув різкий звук замків і засувів, що закривалися на парадних дверях. Мій супровідник відчинив оббиті сукном двері, і ми опинилися в коридорі. До мене стали долинати якісь дивні звуки, немов шум буйних веселощів, а потім він заштовхнув мене у другі двері, і тут почалася моя посвята. Я не в змозі описати те, свідком чого я став того вечора. Не хочу навіть згадувати, що коїлося в тих таємних кімнатах, вікна яких були наглухо зачинені та зашторені, щоб жоден промінчик світла не впав на тиху вулицю. Мені дали випити червоного вина, і поки я куштував його, якась жінка сказала, що це вино з червоного глечика Аваллона. Інша запитала, як мені смакує вино Фавна, і я почув ще з десяток фантазійних імен, поки вино закипало у моїх венах і, схоже, розбудило щось, що спало в мені, відколи я з'явився на світ. Здавалося, наче свідомість покинула мене. Я більше не міг тверезо мислити, бо наче й не належав собі. Я став частиною жахливої забави і глядачем містерії, що розгорталася переді мною серед грецьких гаїв та струмків, бачив народний танок і чув звуки музики, сидячи поруч зі своїм приятелем, але наче був поза межами цього всього, ліниво за всім споглядаючи. Під час того дивного ритуалу вони змусили мене осушити священний келих вина, і, прокинувшись наступного ранку, я вже був одним із них, заприсягнувшись їм у вірності. Спочатку мені показали привабливий бік цих забав. Мене просили веселитися і нічим, окрім насолоди, не перейматися, а Ліпсіус сказав, що найвищою насолодою для нього є спостерігати за тим, як знущаються над нещасними, яких час від часу заманювали в цю оселю зла. Пізніше мені пояснили, що я також повинен взятися до роботи, і цього разу вже я був змушений грати роль спокусника. На моїй совісті немало людей, які опинилися на дні прірви.

Якось одного дня Ліпсіус покликав мене до себе в кабінет і сказав, що в нього для мене є складне завдання. Він відімкнув ящик стола, дістав звідти аркуш з надрукованим текстом, простягнув мені й попросив прочитати. На аркуші не було зазначено ані місця, ані дати, підпису теж не було, і ось що я прочитав:

«Містер Джеймс Хедлі, дійсний член Лондонського археологічного товариства, 12-го числа цього місяця отримав від свого представника у Вірменії унікальну монету, золотого Тиберія, на звороті якої зображений фавн в написом VICTORIA. Вважається, що ця монета має надзвичайну цінність. Містер Хедлі приїде до міста, щоб показати її своєму другу, професорові Мемісу, який проживає на Чейніс-стріт, неподалік від Оксфорд-стріт, у період між тринадцятим та вісімнадцятим числами».

Доктора Ліпсіус розсмішило щире здивування на моєму обличчі, коли я поклав на стіл цю чудернацьку записку.

— У вас буде чудова нагода виявити свою кмітливість, — сказав він. — У цій незвичній справі потрібні хитрощі й неабиякий такт. Звісно, в такій ситуації я б радше віддав перевагу якомусь Панургу[72], але поглянемо, на що ви здатні.