Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Уже набагато стриманіше він продовжив розповідати про своїх далеких предків, одного з яких вважали святим, бо він начебто володів таємницями, про які часто згадується в документах під назвою «Таємні наспіви святого Іоло». А тоді, різко змінивши тему, він почав згадувати про дивне, безглузде життя в похмурому помешканні на околиці Лондона, про темні вулички, що були його першими спогадами, про занедбані площі на півночі міста та про свого батька, суворого бороданя, що завжди мріяв, немовби сподіваючись побачити за міцними мурами країну з безкраїми фруктовими садами та осяяними сонцем пагорбами, джерелами з прозорою холодною водою та лісовими озерцями, що виблискували з-під схилених над ними крислатих дерев.

— Думаю, мій батько заробляв на хліб, — продовжив він, — справді лише заробляв — у Державному архіві та Британському музеї. Він вишукував різноманітну інформацію для адвокатів та священників, що хотіли перевірити давні факти. Він мало заробляв, і ми були змушені постійно переїздити з одного помешкання в інше — завжди в якихось віддалених районах, де все навколо було в стані занепаду. Ми ніколи не зналися з нашими сусідами, адже надто часто переїжджали, але мій батько мав близько півдюжини друзів — старших, як він, чоловіків, — що доволі часто до нас навідувалися. І тоді, якщо в домі була якась зайва копійка, слугу, що працював у будинку, де ми винаймали кімнату, посилали по пиво, і батько зі своїми гостями сиділи й курили до глибокої ночі.

Я майже нічого не знав про батькових друзів, та вони всі були схожі один на одного, і погляд у всіх них був однаковий — як у людини, що палко прагне чогось незвіданого. Вони говорили про таємниці, яких я ніколи не міг збагнути, і дуже мало — про власне життя, а коли таки заводили розмову про буденне, то ставало очевидним, що такі речі, як гроші або їх нестача, були для них чимось зовсім не важливим, ба навіть дріб'язком. Через кілька років я влаштувався на роботу в Сіті, де познайомився з іншими молодими людьми, і, слухаючи їхні розмови, я мимоволі став думати, що мій батько та його друзі були трохи несповна розуму. Але тепер я так не вважаю.

Отак довгими вечорами Дарнелл розповідав своїй дружині про минувшину, повертаючись думками до брудних помешкань, де він провів своє дитинство у товаристві свого батька та інших неприкаяних душ, до старого будинку, захованого в долині ген на заході, до давнього роду, що протягом віків спостерігав за тим, як сонце сідає за гору. Та насправді усі його розмови закінчувалися однаково, і Мері відчувала, що за його словами, хай би якими байдужими вони здавалися, ховалося бажання вирушити у велику, дивовижну й сповнену пригод подорож.

Тож день за днем світ ставав усе чарівнішим. День за днем тривав процес відмежування від усього грубого й ницого. Дарнелл не нехтував жодними інструментами, що могли стати в пригоді у цій роботі. Він більше не відпочивав недільними ранками вдома й не супроводжував свою дружину до готичного богохульного дому, що видавав себе за храм. В одному із завулків вони надибали маленьку церквицю, і Дарнелл, знайшовши в одному зі старих записників сентенцію Incredibilia sola Credenda[86], незабаром зрозумів, якою величною і чудовою може бути служба, на якій вони з дружиною були присутні. Наші нетямущі предки наставляли нас набиратися розуму, читаючи книжки про «науку», експериментуючи з пробірками, копирсаючись у геологічних зразках, вдивляючись у мікроскопи і тому подібне. Але ті, хто відкинув ці дурощі, знають, що потрібно читати не «наукові» книжки, а церковні, і що душа стає мудрішою, споглядаючи таємничі обряди і складні та дивні ритуали. В них Дарнеллові вчувалася дивовижна мова містерії, що була таємничішою і водночас набагато відвертішою за звичайну мову богослужіння. Тепер він бачив, що, в якомусь сенсі, увесь світ — це велика церемонія чи таїнство, що, послуговуючись видимими формами, поширює приховані й трансцендентні вчення. Саме в церковному ритуалі він побачив довершену картину світу — очищений, піднесений та просвітлений образ, священний дім, зведений з блискучого й напівпрозорого каміння, де запалені свічки були значно важливішими, ніж зірки на небі, а благовонне куріння ладану було набагато переконливішим символом за туманну імлу. Його душа полинула за процесією, що урочисто крокувала у білих шатах, була захоплена містичним таїнством, що символізувало захват і радість над усіма радощами, і коли Дарнелл побачив, як Любов померла, а тоді переможно воскресла, він зрозумів, що став свідком, у метафоричному сенсі, консумації, Весільного бенкету над усіма Весільними бенкетами, таїнства, що була найголовнішим з усіх, звершених з часу створення світу. Тож день за днем храм його життя набував усе більшої чарівності.