Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Ця тирада нітрохи не вразила містера Філіпса. Він вважав Дайсона безнадійним, а тому пішов до себе милуватися примітивними знаряддями з кремнію, які прислав йому приятель з Індії. Прийшовши додому, він виявив, що домовласниця, побачивши якісь безформні шматки каменю, що були недбало розкидані на столі, викинула їх у смітник, де він провів у смердючих пошуках майже увесь день. Почувши, що він каже про цей мотлох як про цінні артефакти, місіс Браун, навіть не стишуючи голосу, назвала його «бідолашний містер Філіпс». На годиннику пробило четверту, коли він, розриваючись між гнівом та огидою через страшенний сморід, нарешті закінчив свою маленьку пошуково-рятувальну операцію. Пересичений ароматами гнилого капустяного листя, Філіпс відчув, що йому не завадило б трохи розвіятись, щоб нагуляти апетит перед вечерею. На відміну від Дайсона він, поглинутий своїми думками, крокував дуже швидко, втупивши очі в бруківку й не помічаючи життя навколо. Він не знав, якими вулицями щойно пройшов, тому, звівши очі, він побачив, що його занесло на Лестер-сквер. Трава і квіти навколо тішили око, тож він зрадів можливості кілька хвилин перепочити. Роззирнувшись довкола, Філіпс побачив лавку, на самісінькому краєчку якої сиділа якась жінка. Він сів на протилежному краю лавки і почав гнівно перебирати в голові події того вечора. Мимохіть він помітив, що та жінка була гарно вбрана і молода на вигляд. Він не міг розгледіти її обличчя, яке вона повернула в бік кущів, вочевидь, уважно їх вивчаючи, до всього ще й прикриваючи лице рукою. Не подумайте лише, що містер Філіпс плекав якісь надії на романтичні стосунки з нею — він просто не хотів сидіти поруч із п'ятьма замурзаними дітлахами, що влаштувались на сусідній лавці, тож щойно він сів, його одразу поглинули думки про його невдачі. Він роздумував над тим, щоб змінити квартиру, але згадавши всі ті помешкання, які колись винаймав, і дивлячись на них з висоти прожитих літ, усвідомив, що перебирання хазяйками подібно до перебирання листя — при всій очевидній безмежності вибору різниця між ними зовсім невідчутна. Тому він вирішив провести спокійну, але сувору бесіду зі своєю кривдницею, місіс Браун, вказавши на її вкрай необачний вчинок та висловивши сподівання на краще поводження з його речами в майбутньому. Задоволений таким рішенням, Філіпс, уже зібрався було йти геть, коли роздратовано почув придушене схлипування, що, вочевидь, долинало від молодої жінки, яка й досі нерухомо сиділа, втупившись у кущі й клумби. Він відчайдушно стиснув ціпок, готовий от-от піти, аж раптом вона повернулася до нього обличчям, на якому читалося німе благання. Вона була юна, радше незвичайна й приваблива, аніж вродлива. Мабуть, її щось дуже тривожило, і містер Філіпс знову сів на лавку, спересердя проклинаючи свою долю. Юна леді дивилася на нього своїми чарівними карими очима, в яких не було й краплі сльози, хоч вона і тримала в руці хустинку. Вона ще й закусила губку, так благально й жалісно, ніби боролася з відчуттям горя, що поглинало її. Філіпс совався на краю лавки, ніяково дивлячись на дівчину й не знаючи, чого очікувати далі, а вона дивилася на нього, так і не зронивши жодного слова.

— Перепрошую, міс, — врешті заговорив він, — мені здається, що ви хочете зі мною поговорити. Я можу вам чимось допомогти? Однак, дозвольте сказати, це видається мені малоймовірним.

— Ох, сер, — прошепотіла вона, — не будьте таким суворим до мене. Мені й так гірко, і я думала, що ви, якщо й не допоможете, то бодай розрадите мене.

— Скажіть, будьте ласкаві, в чому річ? — запитав Філіпс. — Я можу запропонувати вам випити чашечку чаю?

— Я знала, що не помилилася, звернувшись до вас, — мовила у відповідь юна леді. — Ваша пропозиція свідчить про щиру вдачу. Та, на жаль, чай мене не заспокоїть. З вашого дозволу, я спробую пояснити вам суть проблеми.

— Буду радий, якщо ви так і зробите.

— Так, я все поясню і постараюся не вдаватись у зайві подробиці, незважаючи на ті численні труднощі, які змушують мене, ще таку юну, тремтіти перед лицем страшної таємниці буття. І все ж вам може здатися надто банальним те горе, від якого крається моє серце. Я втратила брата.

— Втратили брата? Як це трапилося?