Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Вранці прийшла покоївка і постукала до мене. На моє запитання, чи повернувся хазяїн, вона сказала, що двері в його спальню відчинені, а всередині нікого нема. Від цих слів мене кинуло в холодні обійми відчаю, та я все одно не втрачала надії, що він знайшов собі добру компанію і повернеться до обіду або, можливо, по обіді, тож я повела дітей на прогулянку до лісу і з усіх сил намагалася гратися й веселитися з ними, щоб відігнати від себе похмурі думки та прихований жах. Що довше я чекала, то більше чорніли мої думки. Знову звечоріло, а я й досі вперто виглядала професора. Ледве запихаючи в себе їжу, я почула знадвору кроки і голос якогось чоловіка.

До кімнати зайшла покоївка і якось дивно на мене глянула.

— Міс, — заговорила вона, — містер Морґан, наш садівник, хоче вам дещо сказати, якщо ви не проти.

— Проведіть його сюди, будь ласка, — відповіла я й міцно стиснула губи від хвилювання.

Літній чоловік поволі зайшов до кімнати, і служниця зачинила за ним двері.

— Сідайте, містере Морґан, — сказала я, — що ви хочете мені сказати?

— Перед тим як піти вчора вранці, містер Ґреґґ залишив мені дещо для вас. Він чітко наказав не давати вам його до восьмої години вечора, а якби він повернувся до цього часу, я б просто віддав йому ту річ назад. Оскільки містер Ґреґґ і досі не прийшов, гадаю, краще вручити вам той пакунок.

Підвівшись з крісла, він витягнув щось із кишені й передав мені. Я мовчки взяла пакунок і, побачивши вагання Морґана, який не знав, що йому далі робити, подякувала чоловікові й побажала доброї ночі, тож він пішов собі. Я залишилася в кімнаті сама з паперовим пакунком у руках — акуратно запечатаний, він був адресований мені, з інструкціями, написаними розгонистим почерком професора, які Морґан мені переповів. Задихаючись від хвилювання, я зірвала печатку й побачила всередині ще один конверт, адресований також мені, але відкритий, і витягнула його.

«ЛЮБА МІС ЛЕЛЛІ, — починався лист, — цитуючи старий підручник з логіки, можна виснувати, що те, що ви читаєте цього листа, означає, що я припустився грубої помилки, яка, боюся, перетворює ці рядки на слова прощання. Я майже певний, що ні ви, ні будь-хто інший ніколи більше мене не побачить. Я написав заповіт, врахувавши цю обставину, і сподіваюся, ви приймете від мене невеличкий сувенір на згадку і мою щиру подяку за нашу дружбу. Доля, рокована мені, жахлива й сягає далеко за межі людського розуміння. Але ви маєте право знати правду, якщо на те ваша ласка. Відкривши ліву шухляду в моєму столі, ви знайдете ключ від секретера з відповідною позначкою. В глибині секретера лежить адресований вам великий запечатаний конверт. Раджу вам негайно його спалити — так ви краще спатимете по ночах. Але якщо ви захочете дізнатися, що зі мною трапилося, то в листі все написано».

Унизу стояв поставлений твердою рукою підпис. Я повернулася до початку листа і ще раз все перечитала. Від жаху у мене побіліли вуста, руки стали холодні як лід, а до горла підступала нудота. Мертва тиша кімнати і думка про темний ліс та пагорби, що оточували мене з усіх боків, пригнічували; безпорадна й безсила, я не знала, до кого звернутися за порадою. Врешті-решт я вирішила, що попри те, що мене все життя, до кінця днів переслідуватимуть ті знання, я мушу дізнатися, що означають усі ці невідомі страхи, які так давно мене мордували, виростаючи, мов тіні в сутінках лісу, похмурі й страшні. Неухильно дотримуючись настанов професора Ґреґґа і долаючи внутрішній опір, я відкрила конверт і розгорнула рукопис, який звідтоді завжди ношу з собою. З виразу вашого обличчя видно — вам кортить дізнатися, що було написано в листі. Ось що я прочитала тієї ночі, сидячи за столом при світлі тьмяної лампи.

Молода леді, що відрекомендувалася міс Леллі, почала читати:

Заява Вільяма Ґреґґа, члена Лондонського Королівського Товариства археологів, і так далі.