Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Як ви зрозуміли, я одразу ж сів писати відповідь своєму приятелеві, щоб подякувати йому за копію напису, і поміж іншим запитав у нього про той нещасний випадок, про який він згадував у своєму листі. Якщо коротко, то жінка на прізвище Кредок, яка за день перед тим втратила свого чоловіка, пішла повідомити сумну новину своїй двоюрідній сестрі, яка жила за п'ять міть від неї. Вона пішла найкоротшим шляхом, що пролягав через Ґрей Гіллс. Місіс Кредок, яка на той час була ще молодою жінкою, так і не дійшла до будинку своєї родички. Пізніше того ж вечора фермер, який недорахувався кількох своїх овець, що, скоріш за все, відбилися від отари, шукав їх на пагорбі Ґрей Гіллс з ліхтарем у руках та своїм собакою. Його увагу привернув звук, схожий, за його словами, на скорботне, жалібне завивання. Він пішов на звук і побачив бідолашну місіс Кредок, що сиділа, згорбившись, біля брили. Вона похитувалася з боку в бік і голосила так, що серце кров'ю обливалося, — тому чоловікові несила було це слухати. Він відвів нещасну додому, де за нею наглядала її сусідка. Всю ніч жінка лила гіркі сльози й голосила, і в її завиваннях вчувалися якісь незрозумілі слова, а коли прийшов лікар, то сказав, що вона збожеволіла. Місіс Кредок тиждень не підводилася з ліжка, то завиваючи, як загублена й проклята на віки вічні душа, то лежачи нерухомо, неначе у безтямі. Здавалося, що горе, яке вона переживала, втративши свого чоловіка, відібрало у неї здоровий глузд, і певний час лікар немає певності в тому, що вона житиме. Зайве казати, наскільки глибоко вразила мене ця історія, тож я попросив свого приятеля час від часу повідомляти мені про всі деталі тієї історії. Таким чином я дізнався, що десь за півтора місяця жінка потроху оклигала, а ще через кілька місяців — народила сина, якого назвала Джарвісом, але який, на жаль, вдався слабким на розум. Це те, що було відомо селянам. Для мене ж, який знемагав від самої лише думки про страшні діяння, що, поза сумнівом, чинилися в тій місцевості, це були тільки припущення, але я мав необережність поділитися ними з деякими своїми друзями-науковцями. Тієї самої миті, коли слова злетіли з моїх вуст, я гірко пошкодував про сказане, відкривши найбільшу таємницю свого життя, але з великим полегшенням упереміш з обуренням я зрозумів, що дарма боявся, тому що мої друзі сміялися мені в обличчя, маючи мене за божевільного. Я страшенно лютував, але в глибині душі втішався, почуваючись у безпеці поміж дурнів, відкрившись яким, я наче поділився знаннями з піском пустелі.