Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

— Але яка різниця, — сказала сеньйора Меліні, — якщо він продає такі чудові дрібнички майже за безцінь.

— Сподіваюся, він вас не ошукав, — сказав я, — бо, правду кажучи, англійці стараються оминати таких торгівців десятою дорогою. Вони вихваляються тим, який дешевий у них товар, що насправді зазвичай удвічі дорожчий за такі самі, тільки кращої якості, вироби, які продаються у крамницях.

Італійці про це не знали, і сеньйора Меліні наполягла на тому, щоб я глянув на три персні та браслет, які вона придбала в того гендляра. Жінка назвала ціну, яку було заплачено за них, і я, прискіпливо роздивившись вироби, змушений був визнати, що вона не прогадала з покупкою. Ще б пак, Роббінс продав їх удвічі дешевше за їхню ринкову ціну. Ще раз схвально глянувши на прикраси, я повернув їх назад власниці, байдуже зауваживши, що той торговець, мабуть, якийсь дивак, якого занесло не в те русло. Через два дні ми із сеньйором Меліні сиділи в кав'ярні, попиваючи вермут, і він повернувся до розмови про торговця і між іншим сказав, що показав йому одну цікаву антикварну дрібничку, за яку той запропонував немаленьку суму грошей.

— Любий сер, — сказав я, — сподіваюся, ви будете обачним. Я вже казав вам, що ті мандрівні торговці мають не надто хорошу репутацію в Англії. Незважаючи на його очевидну простакуватість, він може виявитися несосвітенним шахраєм. Дозвольте поцікавитися, що саме ви йому показували?

Він розказав мені про гарненький камінчик із вирізьбленими на ньому символами, начебто дуже старовинний.

— Цікаво було б на нього глянути, — сказав я, — мені не раз доводилось бачити подібне каміння. У нас, в британському музеї, є чудова колекція таких каменів.

Незабаром у мене в руці лежав камінь, якого я так сильно жадав. Я побіжно оглянув його, а після того байдуже поклав на стіл.

— Якщо не секрет, сеньйоре, скільки мій земляк запропонував за цю річ? — запитав я.

— Ну, моя дружина каже, що той чоловік, певно, несповна розуму, — відповів італієць, — він сказав, що готовий віддати за нього двадцять лір.

Я спокійно глянув на Меліні, знову взяв камінь і підніс до світла, буцімто хотів ретельніше його роздивитися. Я крутив його і сяк і так у руці, а тоді вийняв з кишені лупу і, на позір прискіпливо почав розглядати кожнісіньку лінію різьблення.

— Любий сер, — врешті мовив я, — змушений погодитися із сеньйорою Меліні. Якби цей камінь був справжній, він би вартував тих грошей, а оскільки це підробка, та ще й така груба, то він і двадцяти чентезимо не вартий. Його, скоріш за все, виготовили десь у минулому столітті, причому не дуже вміло.

— Тоді його варто позбутися, — сказав Меліні. — Я й сам не думав, що він чогось вартий. Звісно, шкода торговця, але всяк має знати свою справу. Тому я візьму з нього тих двадцять лір.

— Перепрошую, — сказав я, — але він повинен винести з цього науку, а продати камінь за такою ціною — необгрунтована благодійність. Скажіть, що хочете за цей камінь не менше вісімдесяти лір, і я здивуюся, якщо він одразу ж не погодиться.

Через день чи два до мене дійшли чутки, що англійський торговець поїхав, добряче збаламутивши уми місцевих жителів нічого не вартими ювелірними виробами з Бірмінгема. Правду кажучи, ті схожі на квасолю золоті запонки, срібні ланцюжки, що нагадували собачий ланцюг, і брошки з ініціалами завжди лежатимуть важким каменем на моїй совісті. Я відповідальний за те, що, хоч і опосередковано, та все ж зіпсував смак простого люду. Та, сподіваюсь, результат, якого я очікував, зуміє переважити цю важку ношу. Трохи згодом я завітав до подружжя Меліні, щоб попрощатися, і сеньйор, улесливо посміхаючись, сказав мені, що план, який я йому запропонував, виявився цілком вдалим. Я привітав його з такою вигідною оборудкою і попрощався, побажавши насамкінець, щоб небеса посилали йому якомога більше таких торговців.

Дорогою назад не трапилося нічого цікаво. Я домовився з Роббінсом зустрітися в певному місці у зазначений час, тож на зустріч із ним я йшов цілком спокійний, впевнений, що камінь було завойовано, а мені залишається тільки пожинати плоди перемоги. Мені шкода підривати вашу віру в людство, яка у вас, поза сумнівом, є, але я досі не бачив ані мого помічника Роббінса, ані того раритетного каменя. Я вивідав, що він таки прибув до Лондона, оскільки за три дні до мого приїзду в Англію знайомий лихвар бачив, як він попивав свій улюблений ель — дешеве пійло, що вартує чотири пенси за кварту — в тому пабі, де ми з вами сьогодні познайомилися. Відтоді про нього ні слуху ні духу. Сподіваюся, тепер ви розумієте, чому мене так зацікавила історія про молодика в окулярах, і співчуваєте мені в тому становищі, в якому я опинився. Я втратив смак до життя. Гірко усвідомлювати, що я вирвав один із найдосконаліших екземплярів антикварного мистецтва з рук неосвічених і на-правду недобросовісних людей, щоб у результаті він потрапив до рук чоловіка, який, вочевидь, поняття не має про елементарну комерційну мораль.