Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті

Справді, ніколи жаль так сильно не огортає нас, як перед красою, враженою згубним подихом розпусти. Хай би ще бридота дружила з нею, але краса, краса ніжна… вона тільки з самою непорочністю та чистотою зливається в наших думках. Красуня, що так причарувала бідолашного Піскарьова, була справді чудесне, незвичайне явище. Її перебування в цьому мерзенному колі здавалося ще більше незвичайним. Усі риси її були так чисто витворені, на всьому виразі прекрасного обличчя її позначилося таке благородство, що ніяк не можна було думати, щоб розпуста загрожувала їй страшними своїми пазурами. Вона була б неоціненною перлиною, всім світом, цілим раєм, усім багатством пристрасного чоловіка; вона була б прекрасною тихою зорею в непомітному родинному колі й самим порухом прекрасних уст своїх давала б милі веління. Вона була б божеством серед велелюдної зали, на блискучому паркеті, при сяйві свічок, при безмовному благоговінні юрби кинутих до ніг її поклонників; — та ба! вона, якоюсь жахливою волею пекельного духу, що прагне зруйнувати гармонію життя, була кинута з реготом в його пучину.

Пройнятий пекучим жалем, сидів він перед нагорілою свічкою. Вже й північ давно минула — дзвін на башті бив половину першої, а він сидів нерухомий, без сну, без роботи. Дрімота, скориставшися з його нерухомості, вже почала було тихенько долати його, вже кімната почала зникати, тільки вогонь свічки просвічував крізь марення, що огортало його, коли раптом стукіт у двері примусив його здригнутися й прокинутися. Двері розчинилися, і ввійшов лакей у багатій лівреї. До його самотньої кімнати ніколи не заглядала багата ліврея, до того ж у таку незвичайну годину… Він здивувався і з нетерплячою цікавістю дивився на прибулого лакея.

— Та пані, — промовив з чемним поклоном лакей, — у якої ви зволили за кілька годин перед цим бути, звеліла просити вас до себе і прислала по вас карету.

Піскарьов стояв у німому здивуванні: «Карету, лакей у лівреї!.. Ні, тут, певне, якась помилка…»

— Стривайте, шановний, — вимовив він боязко, — ви, певно, не туди зболили зайти. Вас пані, без сумніву, прислала по когось іншого, а не по мене.

— Ні, пане, я не помилився. Адже ви зволили провести пані пішки до будинку, що на Литейній, в кімнату на четвертому поверсі?

— Я.

— Ну, так будьте ласкаві, швидше, пані неодмінно бажає бачити вас і просить вас уже завітати прямо до них додому.

Піскарьов збіг сходами. Надворі, справді, стояла карета. Він сів у неї, дверці стукнули, каміння бруку загуркотіло під колесами й копитами — і освітлена перспектива домів з яскравими вивісками понеслася повз вікна карети. Піскарьов думав усю дорогу і не знав, як пояснити цю пригоду. Власний дім, карета, лакей у багатій лівреї… все це він ніяк не міг погодити з кімнатою на четвертому поверсі, запиленими вікнами та розладженим фортепіано.