Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

містяться слова тобі самому. Таїна твоєї музи тобі відкривається. Нинішній час є саме поприщем для ліричного поета. Сатирою нічого не візьмеш; простою картиною дійсності, оглянутої оком сучасного світського чоловіка, нікого не розбудиш: по-богатирському задрімав нинішній вік. Ні, відшукай у минулому явище, подібне сучасному, змусь його виступити яскраво й уражай його перед усіма, як уражене було воно гнівом Божим свого часу; бий у минулому сучасне, й подвійною силою огорнеться твоє слово: живішим через те виступить минуле і криком закричить сучасне. Розігни книгу Вітхого Завіту: ти знайдеш там кожну з нинішніх подій, ясніше як день побачиш, в чому воно переступило перед Богом, і так очевидно зображений над ним здійснений Страшний Суд Божий, що стріпонеться сучасне. В тебе є для того знаряддя й засоби: у вірші твоєму є сила і докоряюча, і піднімаюча.

М. Язиков.

Те і друге тепер саме потрібне. Одних потрібно підняти, інших дорікнути: підняти тих, котрі знітились від страхів та безчинств, їх оточуючих; дорікнути тих, котрі в святі хвилини небесного гніву й страждань повсюдних дерзають віддатися шаленству всяких скоків і ганебного тріумфування. Потрібно, щоб твої вірші стали так в очах усіх, як накреслені на повітрі літери, що з’явилися на банкеті Валтасара[67], від яких усе вжахнулося ще раніше, ніж змогло осягнути самий їхній смисл. А якщо хочеш бути ще зрозумілішим усім, то, набравшись духу біблійного, спустися з ним, як зі світочем, до глибин руської старовини і в ній затавруй ганьбу нинішнього часу і заглиб у той же час глибше в нас те, перед чим ще ганебнішою стане ганьба наша. Вірш твій не буде млявим, не бійся; старовина дасть тобі барви і вже однією собою надихне тебе! Вона так живою й ворушиться у наших літописах. Днями трапилася мені книга «Царські виходи»[68]. Здавалося, що б могло бути нуднішим за неї, а й тут уже одні слова й назви царських шат, дорогих тканин і коштовностей — чистий скарб для поета; всяке слово так і лягає у вірш. Дивуєшся дорогоцінності нашої мови; що не звук, то й дарунок, все зернисте, крупне, як самі перлини, і, справді, бува назва ще дорогоцінніша за саму річ. Та якщо тільки убереш у такі слова вірш свій — цілком віднесеш читача у минуле. Мені, після прочитання трьох сторінок з цієї книги, так і бачився всюди цар старовинних, колишніх часів, який побожно йшов до вечірні у старовинних царських своїх шатах.

1844

2

Пишу до тебе під впливом того ж вірша «Землетрус». Заради Бога, не залишай початої справи! Перечитуй строго Біблію, набирайся руської старовини і, при світлі їхньому, придивляйся до нинішнього часу. Багато, багато чекає на тебе предметів, і гріх тобі їх не бачити. Жуковський недарма досі називав твою поезію захватом, нікуди не зверненим. Соромно витрачати ліричну силу у вигляді сліпих пострілів у повітря, тоді як вона тобі дана на те, щоб підривати каміння й вернути скелі. Озирнись навкруг: все тепер — предмети для ліричного поета; кожна людина вимагає ліричного заклику до неї; куди не обернешся, бачиш, що треба чи дорікнути, чи відсвіжити кого-небудь.

Докоряй же, перш за все, сильним ліричним докором розумним, але зневіреним людям. Розворушиш їх, коли покажеш їм діло у справжньому вигляді, тобто, що чоловік, який зневірився, є погань у всіх відношеннях, якими б не були причини зневір’я, тому що зневір’я прокляте Богом. Істинно руського чоловіка поведеш на брань навіть і проти зневір’я, піднімеш його вище за страх і коливання землі, як підняв поета у своєму «Землетрусі».

Звернись, у вигляді ліричного сильного заклику, до прекрасного, але дрімаючого чоловіка. Кинь йому з берега дошку й закричи на весь голос, щоб рятував свою бідну душу: вже він далеко від берега, вже несе й несе його нікчемна верхівка світу, несуть обіди, ноги танцюристок, щоденне сонне сп’яніння; непомітно убирається він у плоть і став уже весь плоттю, і вже майже немає в ньому душі. Заволай лементом і вистав йому відьму старість, що до нього йде, котра вся із заліза, перед котрою залізо є милосердя, котра ні крихти почуття не віддає назад і зворотньо. О, якби ти міг сказати йому те, що повинен сказати мій Плюшкін, коли дістанусь до третього тому «Мертвих душ»!

Знеслав у гнівному дифірамбі новітнього дряпіжника нинішніх часів і його прокляту розкіш, і препогану жінку його, що занапастила хизуванням та манаттям і себе, і чоловіка, і мерзенний поріг їхнього багатого дому, й огидне повітря, яким там дихають, щоб, як від чуми, від них побігло все бігом і не озираючись.

Возвелич в урочистому гімні непомітного трудівника, які, до честі високої породи руської, знаходяться між найвідважніших хабарників, котрі не беруть навіть і тоді, коли все бере навкруг їх. Возвелич і його, і сім’ю його, і благородну жінку його, котра краще захотіла носити старомодний чіпець і стати предметом насмішок з боку інших, ніж допустити свого чоловіка зробити несправедливість і підлість. Вистав їхню прекрасну бідність так, щоб, наче святиня, вона засяяла у всіх на очах і кожному з них захотілось би самому бути бідним.