Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

До історії публікації твору причетні українські діячі культури. Осип Бодянський і Пантелеймон Куліш. Перший у 1856 р. підготував і відправив у Петербурзьку духовну цензуру рукопис книги, але цензурний комітет не дозволив публікацію. Митрополит Московський Філарет мав наміри сам виправити текст, та справа до цього не дійшла. Лише коли обер-прокурором Святійшого Синоду став граф Олександр Толстой, книга в понівеченому цензурою вигляді була надрукована 1857 р. Її першим видавцем був Пантелеймон Куліш.

Українські переклади і видання

Роздумування про Божественну Літургію / Пер. і дод. опрац. о. д-ра М. Комара. — Львів: Монастир Свято-Іванівської лаври; Свічадо, 2003.

Правило житія у світі

Написано взимку 1843‒1844 рр. під час перебування Гоголя в Ніцці, де він мешкав з кінця листопада 1843 по 19 березня 1844 р. Тут були створені «Навчальна книга для російського юнацтва», трактат «Про ті душевні уподобання і недоліки наші», стаття «Про стани в державі», замітка про Меріме, збірник виписок із творів святих отців і вчителів Церкви, а також почата робота над «Розмислами про Божественну Літургію». Рукопис «Правила…» Гоголь залишив у сім’ї Вієльгорських. У листі до графині Л.К. Вієльгорської від 12 квітня 1844 р. він писав: «Я Вам залишив те правило, яке зробило мене набагато кращим, ніж я був раніше. І тепер прошу Вас, як може тільки люблячий брат просити брата: не зневажуйте ним і перечитуйте з увагою у будь-яку неспокійну і сумну хвилину».

Перша редакція «Правила…» була надрукована Г.П. Георгієвським в кн.: Памяти В.А. Жуковского и Н.В. Гоголя. — СПб., 1909. — Вып. 3. — С. 2‒7. Більш повний текст подано у статті Г. Хетсо, який подав порівняльний аналіз обох варіантів (див.: Н.В. Гоголь. Правило жития в мире. Публикация и сопроводительная статья Гейра Хетсо // Гоголь: Материалы и исследования. — М., 1995. — С. 6‒21). Уперше опубліковано: Хетсо Г. Гоголь как учитель жизни: Новые материалы // Scando Slavica. — Copenhagen, 1988. — Т. 34.

Українською перекладено вперше.

Молитви, духовний заповіт, передсмертні записи

Гоголь у листі до М. Язикова від 4 листопада 1843 р. писав про молитву: «Стремління є молитвою. Молитва не є словесним ділом; вона повинна бути від усіх сил душі й всіма силами душі; без цього вона не злетить. Молитва є піднесенням. Якщо вона дійшла до ступеня піднесення, то вона вже просить про те, чого Бог хоче, а не про те, чого ми хочемо. Як дізнатися про хотіння Боже? для цього потрібно подивитись розумними очима на себе і дослідити себе: які здібності, дані нам від народження, вищі й благородніші за інші, цими здібностями ми повинні працювати переважно, і в цій роботі міститься хотіння Бога, інакше вони не були б нам дані. Отже, просячи про пробудження їхнє, ми будемо просити про те, що суголосне Його Волі. Тож молитва наша прямо буде почута. Але потрібно, щоб ця молитва була від усіх сил душі нашої. Якщо такого постійного напруження хоч би дві хвилини в день триматися протягом одного чи двох тижнів, то побачиш її дію неодмінно. До кінця цього часу в молитві з’являться додатки. Ось які стануться дива: першого дня ще ні ядра думки немає в голові твоїй, ти просиш просто про натхнення. Другого чи третього дня ти говоритимеш не просто: дай зробити мені, але вже: дай зробити мені в такому-то дусі. Потім четвертого чи п’ятого, — з такою-то силою, потім виявляться в душі питання: яке враження можуть викликати задумані твори і чому можуть послужити? І за питаннями тієї ж хвилини підуть у слід відповіді, котрі будуть прямо від Бога. Краса цих відповідей буде такою, що все єство саме собою стане піднесеним; і до кінця якогось другого тижня побачиш, що уже все склалось, що потрібне. І предмет, і значення його, і сила, і глибокий внутрішній смисл, одне слово — все, треба тільки взяти в руки перо, та й писати. Але повторю знову: молитва повинна бути від усіх сил душі». Протоєрей Георгій Флоренський зазначає: «У Гоголя була дуже небезпечна теорія молитви» (О путях русского богословия. — С. 265). Процитувавши вказаний лист до Язикова, Георгій Флоренський пише: «Очевидно, що Гоголь практикував таку молитву. І не дивно тоді, що він надавав своїм творінням майже непогрішимого значення, бачив у них вище одкровення». Застереження автора викликане думкою Гоголя про «пряме» молитовне звернення до Бога, що не відповідало православній традиції.

Українською перекладено вперше.