Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

Можна з певністю сказати, що літургіка потрапляє в поле зору Гоголя у зв’язку з актуалізацією наприкінці 1830 — на/початку 1840-х років його апостольських устремлінь і пошуків засобів впливу на людину з метою її навернення до християнських цінностей. Він починає жваво цікавитись християнською літературою (в тому числі й західноєвропейською християнською думкою): Гоголь студіює святоотецьку спадщину, зокрема Іоанна Золотоустого, Василя Великого, Єфрема Сірина, Григорія Ниського, Іоанна Дамаського, Кирила Александрійського та ін. (див.: Воропаев В.А. Гоголь над страницами духовных книг: Науч.-поп. очерки. — М., 2002. — С. 142‒152).

Серед рукописів, що залишились після смерті, були і виписки із книг церковних і творів отців церкви, зроблені рукою самого Гоголя (див.: Паламарчук П.Г. Список уцелевших от сожжения рукописей Гоголя // Гоголь и современность. — М., 1984. — С. 484‒491). Частина цих виписок була надрукована М.І. Петровим (див.: Петров Н.И. Новые материалы для изучения религиозно-нравственных воззрений Н.В. Гоголя // Труды Киевской духовной академии. — 1902. — № 6. — С. 270‒317). У найбільш повному обсязі вони надруковані у виданні: Гоголь Н.В: Собрание сочинений: В 9 т. — М., 1994. — Т. 9. — С. 467‒559г Ці виписки дають уявлення про Гоголеве знайомство з богословською літературою.

До цих пір залишається не проясненою мотивація створення Гоголем тексту «Розмисли про Божественну Літургію». Внутрішня творча потреба звернення до цієї теми прихована. «Розмисли…» стоять осібно в творчій спадщині письменника. Останнім часом дослідники роблять спроби віднайти зв’язки з попередньою його творчістю (див.: Шульц С. Гоголь: от драматургии к «Размышлениям о Божественной Литургии» (аспект исторической поэтики) // Гоголеведческие студии. — Вып. 4. — Нежин, 1999. — С. 86‒118). Ймовірне пояснення самого Гоголя, що найчастіше наводиться дослідниками як мотивація і виглядає з першого погляду досить переконливо, далеке від повноти і, як це часто буває у Гоголя, є радше прикриттям істинного смислу: «Мета цієї книги — показати, в якій повноті й внутрішньому глибокому зв’язку здійснюється наша Літургія, юнакам та людям що ще починають, ще мало ознайомленим з її значенням».

Гоголь дійсно переймався питаннями поширення знань у середовищі юнацтва і молоді. Тут не можна не згадати «Навчальної книги словесності для руського юнацтва», задум якої дослідники відносять до початку 30-х років XIX ст. В «Авторській сповіді» він зізнався, що «…півжиття думав сам про те, як би написати істинно корисну книжку для простого народу, і зупинився, відчувши, що треба бути дуже мудрим для того, аби знати, що насамперед потрібно подати народові. А поки немає таких розумних книжок, мені здавалося, що слово усне пастирів церкви корисніше й потрібніше для мужика за все те, що може сказати йому наш брат письменник. Скільки я себе пам’ятаю, я завжди стояв за просвіту народну…»

Обидва ці факти дають підстави думати про власне просвітницьку мету. Проте твердження, що цим і обмежується задум «Розмислів про Божественну Літургію», виглядає дещо легковажним з огляду на те, яку велику увагу приділяв письменник цьому тексту навіть в останній період життя.

Робота над «Розмислами про Божественну Літургію» інтенсивно велась у 1845 р. Гоголь студіює літургії святих Василія Великого та Іоанна Золотоустого. На початку року, перебуваючи у Парижі, бере консультації в еллініста Ф.М. Беляева. М. Тихонравов зазначає в коментарях, що «в Парижі був переписаний для Гоголя і третій чин літургії: Божественна Літургія із чиноположень Апостольських, перекладена із древніх Святих Отців свідченнями затверджена» (Гоголь Н.В. Сочинения. — 10-е изд. — М., 1889. — Т. 4. — С. 592). Гоголь використовував під час роботи над текстом «Розмислів…» праці І. Дмитрієвського і В. Нардова (див.: Дмитриевский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение на Литургию. — М., 1823; Нардов В. Беседы на Божественную Литургию. — 2-е изд. — М., 1844).

Гоголь не припиняв робота над «Розмислами…» до останніх днів свого життя, про що згадує О. Тарасенков — лікар, котрий був біля вмираючого. Митець придумав навіть особливий формат книги — «…маленький, в осьмушку», який дуже любив. Він хотів зробити цей твір народним, пустити у продаж за низькою ціною і без зазначення свого авторства, лише заради «навчання і користі для всіх станів». О. Тарасенков наводить слова, ймовірно графа О. Толстого, якому Гоголь читав рукопис, в домі якого мешкав у останні дні й помер: «Цей твір Гоголя не можна порівнювати ні з яким іншим твором такого роду; за силою слова він перевищує всі подібні твори, написані різними мовами» (Тарасенков А.Т. Последние дни жизни Н.В. Гоголя // Пантелеймон Кулиш. Николай Васильевич Гоголь: Опыт биографии. Приложения. — М., 2003. — С. 176).