Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

Праця над «Розмислами…» (біля десяти років) йшла паралельно з роботою над «Вибраними місцями», а пізніше і другим томом «Мертвих душ». Гоголь постійно вносив усе нові й нові правки та доповнення. «Розмисли…» слугували своєрідним духовно-естетичним камертоном і орієнтиром для названих творів. їх об’єднувала Гоголева віра у християнські цінності. Слово церковне живило матерію його художніх творів.

Дослідники зазначають точність письменника у відтворенні ритуального порядку літургії та її змісту. При цьому слід зауважити, що його пояснення адресуються сучасникам, які шукають духовної опори у вірі. Гоголь нагадує про земний шлях людини, яка повинна готуватись «до діла і подвигу».

Письменник не просто переказує весь хід літургійного дійства, його специфічний «сюжет», але одночасно й оспівує його, бо, з погляду Гоголя, саме літургія здатна вирішити ті проблеми, які не під силу вирішити мистецтву слова. О. Анненкова пише про зв’язок слова «Розмислів…» з літературним словом Гоголя: «Робота над Літургією — спроба подолати як немічність, безсилля, так і франтуватість, спокусу літературного слова; а разом з тим — це і спроба саме письменницьким словом пояснити чин Божественної Літургії, доповнюючи тим самим численні й достатньо глибокі власне богословські тлумачення» (Анненкова Е.И. «Размышления о Божественной Литургии» в контексте позднего творчества Н.В. Гоголя // Гоголевский сборник. — СПб., 1994. — С. 131).

Літургія — умовне символічне зображення духовного світу, відображення вічного, статичного у тимчасовому і прийдешньому. Вона утримує події священної історії, а її дійство відтворює головний сюжет Преображення і приходу Царства Небесного.

Сюжет літургії передає таємничість єднання людини з Богом. Кожний епізод символізує цей шлях. Поява архієрея і віруючих у церкві є образом Першого пришестя, що породжує бажання віри і надію на відмову від гріховного життя. Сходження архієрея на олтар символічно виражає Вознесіння Христове. Літургія оголошених передає рух вірних до любові Божої, оповідаючи про боротьбу з гріхом і позбавлення від нього. А сходження архієрея з кафедри після читання Євангелія є образом Другого пришестя, коли і «проповідана буде… Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець» (Мт. 24: 14). Служителі наказують оголошеним вийти, як в належний час ангели розділять вірних і невірних, праведників і грішних. Оголошені полишають храм подібно до того, як із душ виходять всі пристрасті. Ті, хто залишаються в храмі, вступають у Царство Небесне. Цей Великий вхід є початком Великого Спасіння. І всі подальші дії (поцілунки усіх присутніх, спів Символу і трикратний виголос «Свят, свят, свят», читання молитви Господньої і «Єдин Свят, Єдин Господь») передають різні аспекти обоження буття в майбутньому.

Вся динаміка літургії спрямована на рух до обоження. Причастя завершує цей процес, відображаючи мить повного єднання з Богом. Церква — майбутнє Царство, символізує образ Бога і всесвіту, їх прийдешнє єднання. І кожна людська душа — мала церква, і вона теж здійснює своє єднання з Богом. Літургія передає рух космосу і людини до Царства Божого, це рух до обоження, що є основною характеристикою існування космосу і людей, які пережили Преображення, що і складає мету і призначення кожної людини. Відбувається це не само собою, а з волі Бога, його Дарів. І тут визначальною є роль Христа, який поєднав людську природу і божественну.

У «Світлому Воскресінні» — останньому розділі «Вибраних місць» — Гоголь передає ту емоційну атмосферу, яка повинна запанувати великої миті.

Оповідаючи хід літургії, Гоголь звертає увагу на реакцію її учасників. Письменник є своєрідним режисером усього дійства, а текст книги — це конспект великого сценарію Преображення. Кожен, хто бере участь у літургії, є «і тим, хто слухає, і тим, хто творить».

Те, що було не під силу слову художньому, мало бути втіленим у літургійному дійстві. Перед очима — нагадування про «великий подвиг любові», виразно явлений церковним дійством і духовним словом, його величчю і могутністю. Це дійство переключає людське існування в інший вимір, що існує поза земними клопотами, і наближує людину до вищої досконалості, прихиляючи її до Христа, до «великого подвигу любові». Літургія була іншою формою досягнення головної мети Гоголевого апостольства — воскресіння «мертвих душ», витворювала особливу містичну атмосферу, за якої людина розчиняється в божественній любові й переживає Преображення. Саме це пояснює і причину звернення до «Розмислів про Божественну Літургію», і тривалу роботу над цим твором, світло якої осяяло всю пізню творчість письменника.

Ймовірно, що заголовок твору належить С. Шевирьову (див.: Манн Ю. Творчество Гоголя: смысл и форма. — СПб., 2007. — С. 718).