Знак Саваофа

вiн розумiв, що для неї подiбнi розмови звучать, як гiтлерюнгенгiвська пiсня на вулицях Нью-Йорка чи марш «Нахтiнгаль» у єврейськiй синагозi. Але до його балачки вже дослуховувалося кiлька чоловiкiв з видовженими обличчями, кислими поглядами i одвислими задами, що звисали з модних табуретiв. На коротких нiжках вони поволi почали перебиратися, наче равлики, випучуючи антенами свої очиська. Миколай замовк i продовжував усмiхатися, дивлячись на Iлону. Вона отетерiло мовчала, бо вперше не знаходила слiв, i їй робилося нiяково, чого вона зроду не вiдчувала.

- Я в цих речах не розумiюся. Напевне, в цьому мiсцi мене не чекає успiх…

- Як i скрiзь? - мило перебив вiн її. Двоє слимакiв зi знудженими обличчями таки дiсталися до них, але занадто пiзно, бо вони домовилися пройтися осiннiми вулицями, вдихнути у запаренi вином та розмовами легенi важкого осiннього повiтря, гiльйотина дверей вiдтяла за ними сизий трикутник диму, де плавали чорними м'ячами розпаленi голови.

Пролiтали золотими кулями лiхтарнi ковпаки, всесвiт з неймовiрною швидкiстю розкладав атоми у їхнiх головах, летiла волога мжичка i було ще багато такого, що не помiщалося на язицi, а iснувало в природi цього старезного мiста.

- Принада людського щастя у спiлкуваннi. Часто це обертається крахом. Тисячi людей падають у цю пастку, надаючи словам непотрiбного змiсту. Один мiй знайомий священик весь час спiлкувався з Богом. Майже на ти, як ото буває. Вiн дiйшов високих iєрархiй, i в нього почала гнити простата. Йому заборонялося мати жiнку. I вiн дозволив собi стати гомосексуалiстом, таким робом у своїй свiдомостi вирiшив проблему. Але чи розрiшив Бог його проблему, не вiдомо, - i вiн засмiявся хрипким, але приємним голосом, що дозволяв собi попустити самого священика, благодушно поплескавши його по сiдницi. - У вiдповiдностi до його релiгiї, вiн зазнав краху, але свiдомiсть вплинула на його гниючу плоть чи прогнила плоть на свiдомiсть. Принаймнi вiн продовжує вiрити i трахати хлопчикiв. Вiн поновив спiлкування людства у такий-от спосiб, поставивши свого патрона у досить незручне становище, але, думаю, вiн йому, за його вiру, попустив, - i вiн знову засмiявся, але враз змовк, розумiючи, що до неї заледве доходить змiст сказаного.

- Мене там сприйняли зовсiм не так, як хотiлося… - тихо, вплутуючись у романтичну бовтянку, промовила вона.

- Я знаю. Незадоволенiсть - це скорбота свiту, про що я вам говорив. Тiльки проститутки бувають задоволенi, але й то перiодично. Ви не одна з них, з тiєї компанiї. Щоб бути щасливою, не обов'язково народитися гарною, розумною та заможною, необхiдно умiти за будь-яких обставин бути шматком того, куди ти входиш. Зайти в iнший свiт, - ось майстернiсть. Пропекти їх своєю особистiстю, а потiм викрутити навколишнє оточення, як пряму кишку. Оце задоволення, яке вам необхiдно здобути, - Миколай благодушно усмiхнувся, несподiвано розвернув її за плечi i подивився в очi: вона вже була готова, напiврозтуливши червонi соковитi пелюстки уст. Але вiн нiжно погладив її по оксамитовiй щоцi, i вони закрокували далi. Вони йшли пiд гуркiт останнього листя по мокрих покрiвлях; вони проковзали пiд грубим осiннiм небом, тяжким, як шматок гранiту; вона йому подобалася, - вiн хитро дивився, як трiпочуть вiд крокiв пiд щiльним зеленим светром налитi її груди, а випещене обличчя холодно направлене у нiч. Невилуплена великосвiтська левиця. Ота пiдлiткова скутiсть. А безпристраснiсть йому iмпонувала. Десь там в чорнiй «волзi» за рогом чекав Андрiй, нервово покусуючи губи, поклавши велетенськi руки на кермо, навсiбiч вертячи кудлатою головою, - це її смiшило. I вона збудилася. По-справжньому i дико, як ото бувало рокiв чотири тому.

А тим часом Андрюха Лямур зовсiм не вiддавався любовнiй тузi, а воронованим дулом нiмецького браунiнга виторговував у круглосонячних корейцiв кiлька кiлограмiв героїну, тицяючи в їхнi лоби стволом.

- Йобанi нехристi, я вас усiх в жопу оддрючу! Я сказав, що ми башляємо зараз тiльки половину, а решта пiсля продажу… Ви що, забули, хто де срав?! А?!

Його пiдлеглi, Яшка Полохало, на прiзвисько Лоренцо, Пашка Дрозд та Котя з Рибою лагодили електричного паяльника, щоб засунути його в заднiй прохiд розпластаному вузькоплечому китайцю, що з якогось дива лежав на животi й усмiхався та клiпав своїми очиськами. Потiм вiн залопотiв: «Зачєм вi так жєстока?» - «А затєм, чурка рваний, що ти баб наших приїхав єбать!» - добродушно роз'ясняв Яшка, потiм Пашка втрутився i засунув вправно паяльник до мети його слiдування. Тобто, в анальний отвiр. Треба сказати, що паяльник вони дiставали уперто довго, - всi магазини зачиненi, хоч око виколи, на порожнiй вулицi вони зупинили машину, стрiляючи очима навсiбiч, намагаючись щось прогледiти крiзь мжичку, - Андрюха все поглядав на годинник, стиха ворушачи губами.

- Може, без паяльника? А?… - протягнув Котя, але вiдразу умовк, бо Лоренцо садонув лiктем в дих.

- А чим? Я ж не буду в них стрiляти. Токо з паяльником. Це дiє майже як… ну як ота хрiновина, що колять кегебешники на допитах.

- Не поняв…