Знак Саваофа

А Iлона вiдчувала - щось негаразд. Водiй таксi намагався завести розмову. Пустота вiдчуттiв наповнювала її до краю, це навiть її збуджувало. Вона пiдфарбувала губи, клацнула запальничкою: уста ще тримали запахи Наталi. I авто помчало на бiсер вогнiв. Знову нескiнченна безперспективна дорога, в'їдалося в її мозок. Потiм вона пам'ятатиме, що таксi котило в бiк Липок: десь позаду чулися дзвони Лаври. Листя розсипалося iз дзвоном сусального золота. Хрустiло пiд колесами. Вони котили до Нонки. Нонка, з мундштуком а-ля Гiппiус, в яскравому манаттi, незалежна серед напiврозвалених, але антикварних меблiв, воссiдала на крiслi, i ранок висвiтлював Нончине видовжене обличчя коллi. I присутнiм говорила, розтягуючи слова, нарозспiв; «Дарагуууша,» - що означало - права вона, а то решта неграмотна балаканина i розмова далi недоречна. Як i належить сексуально незадоволенiй фемiнiстцi, вона одягала все червоне, тiльки бiлi чобiтки, але теж з рожевими пiдборами. Вона говорила: «Я донька кочегарiв, але в менi нуртує шляхетна кров…» Нiхто не сперечався. Здебiльше якось невизначено всi махали головами, мовчали, а вона, розвернувшись спиною, через плече говорила: «Так, дорогушi… Приходить кожному свiй час».

А Iлона гнала таксi занедбаною трасою, порепаною трасою, чавлячи равликiв; спочатку вона прямувала навмання, але вже у сум'яттi думок зрозумiла, що таки мчить до Нонки, яку бачила раз у життi: вона вiдчула спорiдненiсть душ чи просто бажання розважитися, ну, хоча б на кiлька днiв, але її щось марудило, викручувало нутрощi вiд передчуття нової авантюри. Але у цей час її не покидало сум'яття. Тож на сiрiй трасi, окутанiй фiолетовим серпанком, спалахнуло кварцевою кулею: «Бог». Таксi рiзко гальмонуло, i вона нi з того нi з сього зайшлася iстеричним смiхом. Таксист ошелешено дивився на пещену кралю зi злиплими косами, яшмовими очима. Iлона нарештi перестала смiятися, тiльки сказала:

- Хочеш, дам? Тiльки швидше їдь i не валяй дурня…

- Вимiтайся геть. Ти якого хрiна на гальма натиснула?

- Придурок… Вези, а то пошкодуєш.

- А у тебе, часом, не СНIД?

- Поїхали, - прошепотiла вона, i зараз пожалкувала, що немає поруч Лямура: здається, що ось зараз падають лiтаки, вiд неї тхне його спермою, а вiтер розносить свинячий сморiд.

Але дорога виявилася тяжкою. Водiй крив матом, не зважаючи на мажорну супутницю, - авто зупинялося через кожних пiвгодини, а траса за мiстом, що виводила на дачi, порожня, i Iлона пожалкувала за власним авто, за Лямуром, хотiла, щоб той всадив цьому виблядку кулю в лоба.

А з Нонкою склалося все гаразд. Вона була панянкою чи панi ексцентричною, модною, - починаючи вiд шмаття i закiнчуючи всiлякими новiтнiми зсувами - вiд сексу до релiгiї. Мрiя спокусити благочестивого священика чи монаха доводила Нонку до релiгiйного екстазу. А коли пристрасть проходила, то вона геть забувала про Бога, наче дешевий фiльм про Бетмена; її витончена естетична натура iнодi дозволяла дiйти до храму, поставити свiчку, любуючись золотим тремтливим вогником. Це була не iнакше, як мода, перемiшана з лайном снобiзму. Це був такий час, коли розпалювалися думки про те, що Бог людинi чимось зобов'язаний, а не вона Господу. У Бога не шукали любовi, а бiльше користi. Бувало, навiть вступали з ним у суперечку, щоправда, у божевiльнi. Нонка бовталася у своєму яскравому ганчiр'ї фемiнiстки десь посерединi. Вона хвацько перекручувала релiгiйнi вислови, щоб блиснути ерудицiєю або затягнути когось у лiжко. Але переважно це була сороча трiскотня, супроводжена екзальтованими рухами. Цього разу це трапилося з Iлоною. В лiжку пишногруда, з рiзкими порухами, але теплiша i податливiша, вона сiдала, пiдмостивши п'яти пiд сiдницi, прогнувши спину, i груди розпливалися у гарнi округлi чашi, говорила:

- Якщо Бог iснує, то вiн зробив єдине правильне рiшення з усiх своєх дiянь: створив мне… - i по-дитячому заклiпала очицями.

- Ха-ха… А тодi звiдки взялася решта… Решту створила ти, - Iлона тицьнула пальцем у бiк Нонки.

- А i правда… Авжеж, правда. А ти задумувалася: чому Бог, а не Богиня? - зачаровано якось промовила Нонка, нахилилася i гострим кiнчиком язика лизнула сосок Iлони.

- Це треба запитати у Лаврентiя, - Iлона голосно, на всю кiмнату, розсмiялася.

- Хто такий?

- Та є один божевiльний бомж, що мешкає у будiвельному вагончику. Колишнiй iгумен, монах чи пiп, я мало у цьому розбираюся.

- Н-у-у… Так цей усе знає. Треба буде дiйсно запитати… в яку дiрку вiн застромляє…

Iлона, грацiйно крутячи тугенькими сiдничками, гола подалася до ванної кiмнати.

- Бажаєш разом…

- Нi, я втомилася…

- Тодi зроби менi лiгрет… Може, розiгрiєшся…

Нонка висунула свого гостренького язичка, рожевого, з лiловим вiдливом, крутнула його у ротi, роздула щоку, провела пiднебiнням, знову висунула. Iлона розвернулася до неї спиною, стала раком, широко розставивши ноги.

- Може, дарагуша, у тебе це любов.

- Лаврентiй казав, що надто мала… Чи щось подiбне… Чи немає взагалi…

- Фу, яке блюзнiрство… У нас є щось лiпше, нiж у них.

I вони подалися до джакузi.