Знову й знову

«У міру того, як кожна просторово-часова петля здійснює свій рух, час і простір примножуються, як‑от у випадку високосних років. Тож хоча моменти відбуття та прибуття одночасні, насправді наш мандрівник у часі прибуде через п’ятнадцять хвилин після того, як відбуде».

Отже, простір дещо змістився, тому Ньютонові координати припали цього разу на трішечки інше місце. Трішечки далі від арок, під якими ще лежало старе вино, а тіні були такі густі, що порозганяти їх не міг навіть промінь його ліхтарика.

Час змістився також.

«Стрибнув» на чверть години. У цій версії століття Стентонові та МакКласкі мало на п’яти не наступали. Ледь устигли вони вибратися з погреба, прокрастися коридором повз медсестру й зіткнутися на вході з лікарем, як інший мандрівник-хроносит уже був тут, з шумом-гамом кинувся за ними, підняв на ноги цілий будинок і вбив ту медсестру й того лікаря.

Стентон спробував уявити собі того, хто залишив ті інші сліди. Який він? З якого майбутнього прибув?

Що мав намір змінити?

Століття, у якому він жив, почалося з того, що ерцгерцог вижив, а кайзер загинув…

Так, кайзер загинув.

І його вбивство стало, безперечно, найбільшою на ту мить сенсацією нового століття. Отримавши шанс змінити минуле й озираючись назад, будь-які майбутні хроносити майже напевне дійдуть висновку, що якраз той замах і був поворотним моментом історії.

Моментом, після якого все пішло шкереберть. МакКласкі та її команда таким поворотним моментом визначили загибель ерцгерцога.

От власне цьому вони і схочуть запобігти.

Тому, заради чого Стентона відрядили в минуле.

Той, хто залишив ці сліди, прибув, щоб не дати йому виконати поставлене завдання.

Стентон помандрував у думках назад, до тієї миті на даху універмагу «Вертгайм», коли до пострілу в кайзера залишалась буквально якась секунда. Він пригадав, як ударила в його бронежилет куля. Пригадав, як перекрутився на спину і побачив позаду сіру постать.

Наступної секунди була друга куля, що вцілила б прямісінько в серце, аби не бронежилет. Обидва постріли виявилися напрочуд влучними.

Тепер усе стало на свої місця.

Напав на нього того ранку ніякий не охоронець. То був прибулець з майбутнього.

Стентон знову спрямував промінь свого ліхтарика на сліди. Той, хто їх залишив, намагався вбити його у Берліні. От лише бронежилета не врахував. Тож друга змова хроноситів провалилася.

Стентон убив кайзера вдруге, а заодно цього разу підстрелив і того, кого послали йому завадити.

Заждіть, а що сталося з тим чоловіком потім?

Подумки Стентон знову повернувся назад, у вечір після вбивства кайзера.

Він спустився зі свого помешкання вниз і купив газету. Один із тих перших випусків, де повідомляли приголомшливу новину. У статті згадували про якогось «начебто» охоронця. Чи важко він поранений — невідомо, писала газета. Поліція чекала на можливість допитати пораненого.

Цікаво, той його колега по мандрах у часі живий?

Стентон підвівся. Не можна ж просидіти у шпитальному погребі цілу ніч.

Посвітивши ліхтариком навколо, він знайшов старовинний столик і поклав на нього свій звіт. Письмовий звіт про своє століття.

Він точно робив уже це раніше.

Точно залишив той самий звіт на тому самому столику — у попередній часовій петлі. Цікаво, знайшло те послання друге покоління хроноситів? Збереглося воно тут, у погребі? Хтось його прочитав?

Стентон щиро сподівався, що ні, бо ж якщо таки прочитали, а потім усе одно вирішили спробувати змінити історію, то це означає тільки одне: історія, яку він створив, виявилася ще гіршою за ту, яку намагався виправити.

Це конче треба з’ясувати.

Треба знайти чоловіка, якого він підстрелив на даху універмагу.

43

Стентон вирішив, що візьме квиток на завтрашній ранковий потяг до Берліна.

Повертатися туди, звісно, ризиковано. Поліція, певна річ, далі на нього полює і має фотографії — і з його документів, і зроблені під час сутички біля штаб-квартири СДПН. Не кажучи вже про детальний опис від Бернадет.

З іншого боку, невідомо, чи німецька влада аж так уже горить бажанням його спіймати. У газетах про вродливих молодих ірландок чи самотніх убивць з Британії не згадували ані півсловом, це Стентон помітив, тож поліція, очевидно, цю частину розслідування не афішувала. Тим часом репресії проти німецьких лібералів, соціалістів та профспілкових діячів не припинялися.

Поліція та армія далі використовували розслідування як привід для зведення давніх рахунків, тому несподівана поява справжнього винуватця, до того ж — іноземця, який діяв сам-один, зіпсувала б їм усю забаву. Стентон припускав, що навіть якби поліція його знайшла, то про це мало хто дізнався б.

Тільки-от у здатності поліції його знайти він мав великі сумніви. Легенда і документи в нього дуже надійні, а мандрувати під чужим іменем йому доводилося й раніше, і то за обставин набагато складніших. У Берліні він принаймні зовні не видаватиметься такою білою вороною, як у горах між Пакистаном та Афганістаном.