Зоряна електричка

Перелякана Осссі стояла у кутку, притулившися спиною до стіни. Зсссі не встиг змінити пози, але очі його були широко розплющені, і в них можна було прочитати величезне задоволення. Бодай хтось дав відсіч цим негідникам, які витягли з його кишені силу-силенну грошей.

— Хвацько ви їх… Я, наприклад, отримав величезну насолоду. А за те, що я отримав, я звик платити, — шинкар витяг із кишені мушлю, яку кілька хвилин тому отримав від Флоквела, і кинув йому її на долоню, — до того ж ви нічого і не з’їли.

— Тримай. Це тобі за те, що пережила, — Флоквел сунув мушлю дівчині у долоньку, погладив по плечі та зник за поламаними дверима.

— Йдемо звідси, — сказав Тссст, — з двома ви впоралися, а їх зараз припливе зо два десятки. Тоді біди не минути. А Цсц… Вона все набрехала. Побачила, скільки у вас грошей, і набрехала.

Трійця щодуху попливла навтьоки. Вони кривуляли поміж стебел жабуру, що тягнулися високо вгору, і далі й далі відпливали від корчми. Раптом далеко позаду вони Почули незрозумілі звуки, наче хтось цокотів двома камінчиками.

— Це промедаї! — тривожно сказав Тссст. — Вони здійняли тривогу. А спритно ви їх! Вони навіть свиснути не встигли.

Флоквел лише посміхнувся і знизав плечима. Не буде ж він розповідати водоживу з планети Сцо про те, що пройшов спеціальний курс міжгалактичної універсальної боротьби хус. Курс був важкий, зате і результати наявні. З трьома чи чотирма промедаями він точно впорається, але якщо їх буде більше… Ну, Мозя ще допоможе, він також не слабкий хлопець. Стріляє душе влучно, але стріляти дозволено лише у найгіршому випадку, коли є пряма загроза життю. А при виконанні завдання на планетах, де існує розумна чи умовно-розумна цивілізація, застосування зброї обмежено ще більше.

— Мозю, здається мені, що ми робимо щось не те.

— Чому?

— По-перше, на піску все ж таки не було жодних слідів. Коли б хлопчик потрапив на острів, він би обов’язково де-небудь та якісь сліди залишив. Адже на піску слідів не сховаєш, крім того, він їх і ховати не збирався, швидше, навпаки. Маняма не міг не знати, що його будуть шукати, тому мав наслідити. Усе це свідчить, що тут його не було. Втім, з іншого боку, у Манями був комунікатор, і він міг синтезувати будь-яку кількість грошей. Він не знав місцевих умов, тому міг дуже просто потрапити у поле зору тих же самих промедаїв. А тому нам треба не тікати від цих хижаків, а навпаки, поговорити з ними. Може, хтось знає бодай що-небудь про хлопчика?

— Самим іти до промедаїв? — жахнувся Тссст. — Та ви несповна розуму! Вони відберуть у вас гроші і вашу хитру штуку! Цього не можна робити в жодному разі!

— Друже Тссст, хоча наше знайомство відбулося при дуже неприємних обставинах, згодом ти нам здорово допоміг. Тримай, будь ласка, — Мозя витяг із кишені пригоршню мушель, — це тобі та твоїй родині.

— Це все мені? — здивувався водожив. — Це дуже велика сума!

— Тим краще. Тримай, не бійся. А ми пошукаємо щастя у промедаїв.

Тссст похитав головою. Мушлі він узяв, але дуже обережно, з острахом.

— Від великої грошви, коли вона раптово звалюється на голову, добра не очікуй… Однак родина… Треба якось жити! Але добровільно? До цих покидьків? Це ж треба…

Він сунув мушлі до кишені та повільно поплив геть, постійно озираючись і хитаючи головою. Спецагенти дочекалися, коли він зник за густим лататтям, і, не гаючи часу, перетворилися на промедаїв.

— Ну, як я тобі? — посміхнувся Мозя, розкривши величезну зубасту пащеку.

— Непогано… Викликає повагу!

— Тоді попливли!

Вони рушили у світлій прозорій глибині назад, у бік корчми, звідки все ще долинали звуки, що так нагадували цокання камінчиків.

* * *

Блостер уже знав, що йому робити і чим можуть допомогти масябосяни.

— Давайте зробимо все для того, щоб дракон не вийшов із печери, а вже потім будемо думати, як примусити його заснути. Треба щось м'яке та звуконепроникне. Які матеріали можуть бути на майданчику?

— Давайте запитаємо у сторожа, — запропонувала Фелела.

— Гарна думка, — підхопив Реза, — хто краще знає, що де лежить на майданчику?

Швидко позалізали до лапобіга. Сторож, побачивши машину, закляк на місці.

— Агов, шановний! — закричав Агол. — Не лякайтеся, ми не заподіємо вам лиха. Скажіть, будь ласка, чи є на майданчику будь-які будівельні матеріали?

— Матеріали? здивовано перепитав сторож. — Ну… Камінь є… Кам'яний клей, сухий, правда. Дощок трохи… Ось ще… Вчора привезли утеплювач для печери, та так і кинули. Як дізналися, що Мадингма прокинувся, так дременули…

— Утеплювач? — нашорошив вуха Блостер. — Гайда, глянемо. Де він? Далеко?

— Та там, на вантажному лапобігові, — сторож кивнув у бік будівлі, де були розташовані служби Головного Хранителя дракона.

По дорозі до будівлі обійшли акуратно оформлені клумби з висадженими червоними й синіми квітами та деревами, підстриженими у формі куль, завернули за ріг і побачили великий вантажний лапобіг на восьми коротких потужних лапах. Дверцята кабіни було прочинено. Машина мала ображений вигляд: усі втекли, а її покинули! Реза легко підтягнувся й заліз у кузов.

— Кинь зразок, — попрохав Блостер.