Зворотня сторона Демонології

- Ne nos indulges in tentationem, sed libera nos a malo… - прошепотіла я, задихаючись гарячим, вологим паром Стіксу.

Підлога в черговий раз хитнулася і тріснула просто під нами. Хапаючись за твердий грунт, ми підвелися, опинившись по різні сторони тріщини. Тільки тепер я усвідомила, що ми стояли на мосту, через той же осоружний Стікс. І міст виявився розвідним.

- Це міст через Стікс, - сказав Гаел.

- І що?

- А те, що з цього моста можна потрапити будь-куди, будь-який час і місце.

- Угу, - я відчувала, що зараз почну ницо скиглити, - повертаєшся до Амайрани?

- Напевне.

Боже, ну має ж бути якийсь спосіб!

- Шкода, що не можна нічого вдіяти.

- Все, значить.

Тільки б не заплакати, будь ласка!

- Логічно.

- А… можна запитання?

Він усміхнувся.

- Як тобі вдалося звабити Єву?

- Так ти здогадалася? Ну тоді… Не знаю навіть. Це ще питання, хто кого.

- Що ж, бажаю подальших успіхів.

- І тобі.

Ми розвернулися і пішли в різні сторони. God help me, I love thee! Тільки не обертайся! З кожним кроком, я все більше занурювалася в туман, липкий і спекотний. Берега не було видно, та я була впевнена, що й не побачу його. Я заплющила очі - чи не все одно? - і йшла так дуже довго, але зрештою опинилася вдома. З холодним компресом на чолі - голова боліла страшенно. Медді дивилася на мене зі співчутливою посмішкою.

- Наклюкалася ти, дорогенька, сама винна.

- Звісно. Сама.

Я відвернулася до стінки і дала волю природнім емоціям.

- Нічого-нічого, - сказала Медді, - у вбиральню менше бігати будеш.

…ХХХ…

Якось ми з Бішопом плили паромом через Дрес.

Все владналося доволі добре: Міністра відкачали, нічого, навіть зарплату підняли. ЗБОНЧ тепер монополює в своє задоволення. Люк відправився в екзиль, зате абатство було зрівняне з ґрунтом. Я поновилася в Університеті, генерал Зозуля, мій хороший друг, пролобіював це питання у Президента-Настоятеля, пояснюючи мою відсутність виконанням секретного завдання. Залякав Президента вусмерть. Бішоп тепер не викладає, звичайно, засвітився. А Бета приходить до мене на каву і скаржиться на свого бойфренда, який не дозволяє їй проявляти ініціативу, аргументуючи свою позицію залізною логікою: “мовчи, жінко, твій день - восьме березня”.

Ми з Бішопом плили через Дрес, я вже, здається, казала. Тут до нас підійшов зловісний чолов’яга і мило поцікавився:

- Ви будете Лілле Аделін?

- Ну я, чого пристав, ось мій талончик.

Він залишився незворушним навіть при вигляді такого могутнього талісмана.

- Капітан просить вас до себе.

- Теодоре, контролюйте ситуацію, - попросила я.

Мене провели до капітана, що манірно тримався однією лівою за стерно. Від обернувся і щасливо заусміхався.

- Херрі!?

- Ну, тепер ти мене впізнала?

- Так, але… я ж вас не знала до Пургаторію.

- Правильно, ми познайомилися пізніше. Пардоне, сіль тю пле, мою старечу пам’ять. Як воно?

- Живемо. Та, помирати буду, неодмінно завітаю.

- Слухай, у тебе, здається, афера була з Асмодеєм?

- Щось таке.

- Марна, звичайно, справа. Ви на мості розійшлися?

- Ага.

- Ну, ясно. Але навряд чи він зміг дійти до кінця.

- Себто?

- На той берег Стіксу. Невідомо, що там таке - ніхто ж не повертається. З усіх демонів, яких я знав, тільки твоя мати дійшла на інший берег. А всі так, бояться. Він теж, повернеться.

- Моя мати… А яка вона хоч була?

- Така ж чарівна особа, як і ти. Невротичка.

Ми ще трохи потеревенили, та наближався берег, і нам довелося розпрощатися. Я повернулася до Бішопа, який вже починав нервувати.

- Де ти вешталася?

- Та так, вела світську бесіду з Хароном. Класний чудак.

- А він мав рацію. Всі бояться невідомого. Навіть ми.

Мене просто підкинуло.

- ЩО ВИ СКАЗАЛИ?

- Що? Та я нічого не говорив. То їй Харони всякі ввижаються, то тепер - слухові галюцинації.

Я замислилася. Ну, що ж. Чого хоче жінка, того хоче Бог.

- Теодоре, як ви думаєте, чи можемо ми додати ще один маленький пункт до нашої угоди?

кінець 1998 р. - начало 1999 р.