11/22/63

Якийсь чоловік з їхньої вулиці, котрий ходив з торбою по сусідах циганити солодощі разом зі своєю дочкою, нарешті забіг до їхнього будинку. Попри криваве побоїще у вітальні, цей сусіда мав глузд, щоби вихопити з відра біля кухонної печі вугільний совок. Він вгатив ним Даннінга по потилиці, коли той намагався перекинути ліжко, щоб дістатися до свого скривавленого, напівпритомного сина.

«Після того я втратив свідомісь як Еллен тільки мені пощастило я прокинувся. Доктори казали шо вже було хотіли ампунтувати мені ногу але потім не стали».

Авжеж, нога в нього збереглася, а потім він став одним з прибиральників у Лізбонській середній школі, тим, котрого кілька поколінь учнів кликали Гаррі-Шкряком. Чи добрішими були б школярі, аби знали, звідки в нього та кульгавість? Либонь, ні. Хоча самі вони емоційно тендітні та вкрай вразливі, підлітки мало здатні на співчуття. Це приходить пізніше в житті, якщо взагалі приходить.

— Жовтень 1958, — промовив Ел тим своїм хрипучим гавкаючим голосом. — І я мушу повірити, що це просто випадковий збіг?

Мені згадалися власні слова, сказані юній версії Френка Анічетті з приводу оповідання Ширлі Джексон, і я посміхнувся.

— Іноді сигара просто для диму, а збіг є просто збігом. Достатньо того, що я розумію, що ми говоримо про черговий вододільний момент.

— А я не знайшов повідомлення про це в «Ентерпрайз», тому що…

— Тому що це трапилося не тут. Це трапилося в Деррі[113], північніше від нас. Коли Гаррі вже достатньо поправився і його виписали з лікарні, він поїхав жити до своїх дядька з тіткою в Гейвені[114], це миль за двадцять п’ять південніше Деррі. Вони його всиновили, а коли вже стало ясно, що за шкільною програмою він встигати не здатний, приставили до роботи на сімейній фермі.

— Звучить, мов з «Олівера Твіста» чи чогось схожого[115].

— Та ні, вони добре до нього ставилися. Згадай, в ті часи не існувало полегшених класів, а термін «ментально обмежений» ще навіть не винайшли…

— Я знаю, — сухо відповів Ел. — Тоді ментально обмежений означало, що ти або кретин, або бовдур, або зовсім помішаний.

— Але він і тоді таким не був, і зараз не є таким, — продовжив я. — Авжеж, насправді. Я гадаю, на нього головним чином вплинув шок, розумієш? Травма. Йому знадобилися роки, щоби відійти від тієї ночі, а коли він нарешті на це спромігся, школа для нього залишилася далеко позаду.

— Принаймні, допоки він не записався на здобуття атестату ЗОР, а на той час він уже сягнув середнього віку і наближався до старості. — Ел похитав головою. — Як марно минуло…

— Дурниці, — перебив я. — Добре життя ніколи не марне. Чи могло воно бути кращим? Так. Чи можу я зробити, щоб воно стало таким? Судячи з учорашнього, можливо, й можу. Але насправді не в цьому сенс.

— А в чому ж тоді? Бо для мене це схоже на нове повторення історії з Каролін Пулен, а тим фактом вже все доведено. Так, змінити минуле ти можеш. І світ не лусне, мов надувна кулька, коли ти це зробиш. Ти не націдиш мені чашки свіжої кави, Джейку? І собі заодно. Вже стає жарко, а в тебе такий вигляд, що кава тобі потрібна.

Наливаючи каву, я угледів там здобні булочки. Запропонував йому, але він похитав головою.

— Тверда їжа боляче проходить. Але якщо ти надумався змусити мене ковтнути калорій, то там, у холодильнику, є шестизарядна упаковка «Забезпеки»[116]. На мою думку, вона смакує, як заморожені шмарклі, але я її принаймні в змозі проковтнути.

Коли я приніс йому цей напій в одному з винних фужерів, котрі надибав у його буфеті, Ел розреготався:

— Гадаєш, так воно смакуватиме краще?

— Можливо. Якщо ти переконаєш себе, що це «Піно Нуар»[117].

Він випив половину, і я бачив, як він присилує горло ковтати теє пійло. Цей бій він виграв, але, відставивши фужер убік, тут же знову взявся за чашку з кавою. Не пив, лише забрав чашку в долоні, ніби намагаючись всотати в себе її тепло. Дивлячись на це, я по-іншому полічив той час, що, либонь, йому залишився.

— Отже, — нагадав він, — у чому полягає різниця?

Якби не був таким хворим, Ел здогадався б і сам. Він був кмітливим парубком.

— У тому, що випадок з Каролін Пулен не може вважатися коректним тестом. Ти не врятував їй життя, Еле, а тільки ноги. В неї попереду лежало цілком нормальне буття в обох напрямках — один той, де Каллем її підстрелив, а інший, де ти йому завадив. Вона не вийшла заміж в обох варіантах. В обох напрямках вона не народила дітей. Це як… — я трішки загадався. — Тільки без образ, Еле, але те, що ти зробив, це як аби лікар врятував запалений апендикс. Для апендикса це чудово, але годі від нього, навіть здорового, очікувати чогось життєво важливого. Ти вловлюєш, до чого я веду?

— Так, — хоча мені здалося, я помітив у нього роздратування. — Схоже, Каролін Пулен була найкращим, на що я виявився здатним, друже. В моєму віці час обмежений, навіть якщо ти здоровий. Я мав на думці більший приз.