Читаем 11/22/63 полностью

— В тебе помер багатий дядечко, пам’ятаєш? Кажи усім, що ти потроху живишся зі свого нежданого спадку, намагаючись протягнути якомога довше, поки не напишеш книгу. Хіба не сидить у кожному вчителі літератури нереалізований письменник? Чи, може, я тут помиляюся?

Авжеж, він не помилявся.

Він сидів і дивився на мене — сам змарнілий, страшенно схудлий, але зі співчутливим виразом. Либонь, навіть жалісливо дивився на мене. Нарешті він промовив, дуже м’яко:

— Велике це діло, хіба не так?

— Так, — відповів я. — Але ж Еле… чоловіче… я… я проста, маленька людина.

— Те саме можна сказати про Освальда. Про того злидня, що стріляв із засідки. А якщо вірити твору Гаррі Даннінга, його батько простий підлий п’яниця з молотком.

— Він тепер уже ніхто. Він помер від гострого отруєння в штатній в’язниці Шошенк. Гаррі казав, що, либонь, від поганих вичавків[123]. Це така…

— Я знаю, що таке вичавки. До чорта цього бачив, коли служив на Філіппінах. Навіть сам пив, на мій сором. Але він не мертвий там, куди ти збираєшся. І Освальд також.

— Еле… я розумію, ти хворий, і знаю, як тобі болить. Але не міг би ти поїхати зі мною до харчевні? Я… — уперше й востаннє я використав його власну форму звертання. — Друже, я не хочу розпочинати це на самоті. Я боюся.

— Та я б такого нізащо не пропустив. — Він підхопив сам себе під пахву й підвівся з гримасою, від якої йому аж завернулися губи. — Візьми той портфель. Поки я одягатимуся.

8

Було чверть на восьму, коли Ел відімкнув замок сріблястого трейлера, котрий його знамениті фетбургери звали своїм домом. Хромовані речі, що мерехтіли за шинквасом, зараз виглядали привидами. Стільці, здавалося, шепочуть: «Ніхто не всядеться на нас знову». Великі старомодні цукерниці-шейкери, здавалося, шепочуть: «Ніхто не солодитиме з нас більше нічого… свято скінчилося».

— Поступаємося місцем «Л. Л. Біну», — промовив я.

— Так і є, — кивнув Ел. — Довбане торжество прогресу.

Він задихався, йому не вистачало повітря, але не зупинився перепочити ані на хвильку. Він повів мене поза шинквасом до дверей комори. Я йшов слідом, перекладаючи з руки в руку портфель, всередині якого містилося моє нове життя. То була старорежимна річ, з пряжками. Якби я зайшов з таким до свого класу в ЛСШ, більшість учнів зустріли б мене сміхом. Кілька інших — з тих, що мають зародок почуття стилю — можливо, зааплодували б такому ретро-фанку.

Ел відчинив двері в царину запахів овочів, спецій і кави. Він знову простягнув руку понад моїм плечем, щоби ввімкнути світло. Я вдивлявся в сірий лінолеум підлоги так, як людина може вдивлятися у водойму, де аж кишить голодними акулами, і коли Ел торкнувся мого плеча, я здригнувся.

— Вибач, — мовив він, — але ти мусиш узяти оце. — Він тримав п’ятдесятицентову монету. Півбака. — Містер Жовта Картка, пам’ятаєш його?

— Звісно, — насправді я зовсім про нього був забув. Серце в мене билося так сильно, що я відчував, ніби навіть очі пульсують в моїх очницях. Язик в роті мав смак старого килима, і коли він вручив мені монету, я її ледь не впустив.

На прощання він мене ще раз критично огледів.

— Джинси для початку згодяться, але тобі варто звернутися до крамниці чоловічого одягу Мейсона наприкінці Мейн-стрит і придбати собі якісь штани, перш ніж ти вирушиш на північ. Шерстяні або хакі годяться на щодень. Банлонові[124] як вихідні.

— Банлонові?

— Просто спитаєш, там знають. Тобі також знадобляться кілька вихідних сорочок. А до них і костюм. Також кілька краваток і затискач. Купи собі капелюх також. Не бейсбольний картуз, а гарний літній, з соломки.

Сльози забриніли в нього у кутиках очей. Це налякало мене дужче за все те, що він мені казав перед тим.

— Еле? Що не так?

— Я просто боюся, не менше за тебе боюся. А втім, нема сенсу в сентиментальній сцені прощання. Якщо ти повернешся, то опинишся тут вже за дві хвилини, неважливо, скільки ти пробудеш у 58-му. Я якраз встигну ввімкнути кавоварку. Якщо все вийде, ми з приємністю вип’ємо по чашечці разом з тобою і ти розповіси мені все, що і як.

Якщо. Яке багатозначне слово.

— А ще ти зможеш промовити молитву. Часу на це вистачить, хіба не так?

— Звісно. Я помолюся, щоби все відбулося акуратно й гладенько. Дивись, не дозволяй тому світу запаморочити себе так, що забудеш, що маєш справу з небезпечним типом. Небезпечнішим за Освальда, можливо.

— Я буду обережним.

— Окей. Тримай рота на замку якомога довше, допоки не переймеш тамтешній жаргон і вимову. Рухайся поступово. Не жени хвилю.

Я спробував усміхнутись, але не був певен, чи в мене це вийшло. Портфель здавався важезним, немов його було набито не грішми й фальшивими посвідченнями особи, а камінням. У голові майнуло, що я можу зараз зомліти. А проте, Господи помагай, у душі я все одно бажав туди йти. Мені буквально не терпілося вже вирушити. Я бажаю побачити Сполучені Штати зі свого «Шевроле»; Америка кличе, гукає мене[125].

Ел простягнув мені свою худу, тремтячу руку.

— Щасти тобі, Джейку. Благослови тебе Бог.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Великий перелом
Великий перелом

Наш современник, попавший после смерти в тело Михаила Фрунзе, продолжает крутится в 1920-х годах. Пытаясь выжить, удержать власть и, что намного важнее, развернуть Союз на новый, куда более гармоничный и сбалансированный путь.Но не все так просто.Врагов много. И многим из них он – как кость в горле. Причем врагов не только внешних, но и внутренних. Ведь в годы революции с общественного дна поднялось очень много всяких «осадков» и «подонков». И наркому придется с ними столкнуться.Справится ли он? Выживет ли? Сумеет ли переломить крайне губительные тренды Союза? Губительные прежде всего для самих себя. Как, впрочем, и обычно. Ибо, как гласит древняя мудрость, настоящий твой противник всегда скрывается в зеркале…

Гарри Норман Тертлдав , Гарри Тертлдав , Дмитрий Шидловский , Михаил Алексеевич Ланцов

Фантастика / Альтернативная история / Боевая фантастика / Военная проза / Проза
10 тысяч лет русской истории. От Потопа до Крещения Руси
10 тысяч лет русской истории. От Потопа до Крещения Руси

НОВАЯ книга от автора бестселлеров «Княгиня Ольга» и «Вещий Олег»! Сенсационное переосмысление русской истории, переворачивающее все привычные представления о прошлом и неопровержимо доказывающее, что наша история насчитывает не 1200–1500 лет, как утверждают учебники, а минимум в десять раз больше! Просто «официальная наука» предпочитает не замечать или сознательно замалчивает неудобные факты, которые не вписываются в «общепринятые» концепции. А таких фактов за последние годы накопилось предостаточно.Наперекор негласной цензуре и «профессиональным» табу, основываясь не на пересказе замшелых «научных» мифов, а на новейших данных археологии, климатологии и даже генетики, эта книга предлагает новый, революционный взгляд на истоки Древней Руси и глубочайшие корни русского народа, разгадывает главные тайны нашей истории.

Наталья Павловна Павлищева

Фантастика / Эзотерика, эзотерическая литература / Альтернативная история / Попаданцы