11/22/63

На якусь мить мене заціпило, бо це були не ті слова, які він промовив минулого разу. Але я второпав, що так і мусить бути. Тоді я підхопив зі стійки газету. А цього разу — ні. Можливо, кожна подорож назад у 1958 перевстановлює на одометрі все (за винятком Жовтої Картки), але щойно ти щось змінив, як виринають нові варіанти. Ця ідея здалася мені лячною й водночас звільняючою.

— Я не проти скуштувати кореневого пива.

— А я не проти тебе ним пригостити, отже, маємо тут єдність. Пиво за п’ять чи за десять центів?

— Гадаю, за десять.

— Ну, а я гадаю, що ти гадаєш правильно.

Запотілий кухоль з’явився з холодильника. Він скористався держаком дерев’яної ложки, щоб скинути зайву піну. Наповнив кухоль по вінця і поставив переді мною. Все, як попереднього разу.

— Коштує дайм, плюс пенні для губернатора.

Я подав йому один з вінтажних доларів Ела, і поки Френк 1.0 відраховував мені решту, я озирнувся через плече і побачив колишнього Жовту Картку, він стояв перед винною крамницею — перед зеленим фронтоном, — хитаючись з боку на бік. Це нагадало мені індуського факіра, котрого я колись бачив у якомусь старому фільмі, де той гудів у дудку, виманюючи з плетеного кошика кобру. А по хіднику наближався, точно за графіком, юний Анічетті.

Я відвернувся, сьорбнув пива й зітхнув.

— Саме те, що треба.

— Йо, нема нічого кращого за пиво в спекотний день. Немісцевий, авжеж?

— Так, з Вісконсину, — я простягнув руку. — Джордж Емберсон.

Він потис її, назвався:

— Френк Анічетті. — Дзеленькнув дверний дзвоник. — А це мій хлопець, Френк-молодший. Привітайся з містером Емберсоном з Вісконсину, Френкі.

— Вітаю, сер, — він подарував мені кивок і посмішку, а потім обернувся до батька. — Тайтес загнав ваговоз на підйомник. Каже, що десь біля п’ятої буде готовий.

— Ну, то й добре. — Я чекав, що далі Анічетті 1.0 запалить сигарету, і я не був розчарований. Він затягнувся, а потім знову повернувся до мене. — Подорожуєш у справах чи задля розради?

Я затримався з відповіддю на якусь хвильку, але не тому, що підшукував, що сказати. Що мене бентежило, так це те, як ця сцена то відхиляється від оригінального сценарію, то знову повертається до нього. Втім, Анічетті, схоже, не звернув на це уваги.

— У будь-якому разі, ти вибрав правильний час для приїзду. Більшість літніх туристів вже поїхали, а за тим і ми розслабилися. Бажаєш черпак ванільного морозива до свого пива? Зазвичай це коштує ще п’ять центів, але щовівторка я знижую ціну до нікелю[128].

— Тату, ти повторюєш цей жарт уже десять років, — делікатно промовив Френк-молодший.

— Дякую, але мені й так смачно, — проказав я. — Я тут у бізнесових справах, до речі. Подивитися деяку ділянку у… Сабатусі? Гадаю, саме така в нього назва. Ви чули про таке місто?

— Щонайменше, все моє життя, — усміхнувся Френк. Він випустив з ніздрів дим, а потім подарував мені проникливий погляд. — Довгенький шлях заради того, щоби поглянути на якусь ділянку.

Я відповів йому усмішкою, в якій мусило читатися послання: аби ви знали те, що знаю я. Напевне воно й прочиталося, бо він мені підморгнув. Дзвоник над дверима дзеленькнув, і увійшли леді по фрукти. Стінний годинник ПИЙ ЗБАДЬОРЛИВУ КАВУ показував 12:28. Очевидно, ту частину сценарію, де ми з молодшим Френком обговорюємо оповідання Ширлі Джексон, з цієї версії вирізано. Я трьома довгими ковтками допив своє кореневе пиво, й буквально відразу ж мені судомою скрутило живіт. Персонажі романів рідко ходять на горщик, але в реальному житті ментальне потрясіння часто провокує фізіологічні реакції.

— Скажіть, у вас тут часом нема чоловічого туалету?

— Даруйте, ні, — сказав Френк-старший. — Все думаємо влаштувати, але влітку ми надто заклопотані, а взимку якось завжди здається, що замало коштів для новацій.

— Ви можете сходити за рогом, у Тайтеса, — сказав Френк-молодший. Черпаючи морозиво, він клав його до металевого циліндра, готувався зробити собі молочний коктейль. Раніше він цього не робив, і я з деякою тривожністю згадав про ефект метелика. Мені навіть привиділося, що я бачу, як той метелик тріпоче крильцями просто в мене перед очима. Ми змінювали цей світ. Тільки деякі дрібниці — безкінечно крихітні деталі — проте таки змінювали.

— Містере?

— Вибач, — відгукнувся я, — тяму заклинило.

На його обличчі відбилося здивування, та тут же він розсміявся:

— Ніколи не чув раніше такого, але звучить цікаво.

Отакої, можливо, далі він сам десь промовить цю нову фразу, коли йому трапиться втратити хід думок. І вираз, котрий мусив би ввійти до американського сленгу лише в сімдесятих-вісімдесятих, дебютує раніше. Але про передчасний дебют говорити недоречно, бо в цьому часовому потоці він відбудеться точно за розкладом.

— Тайтесів «Шеврон» зразу за рогом праворуч, — уточнив старший Анічетті. — Якщо це у вас… гм… термінове, то, будь ласка, можете скористатися й нашим туалетом нагорі.