202ff88f10eee3b25bf1f016f1e62c64

-- Дубль перший. -- сказав Шевановський. "Еріку, я хочу, щоб ти почав звідси, де я стою, і рухався до камери номер один. Ось та камера. Я хочу, щоб ти говорив, поки йдеш. Говори чітко і повільно. Сам вирішуй, що казати, імпровізуй. Хтось дасть йому хрест. Дайте йому розп’яття.

-- Що? -- перепитав Циммерман.

-- Розп'яття. Дайте йому хрест.

-- Що ви маєте на увазі? Його не було в списку, який ви мені дали!

-- Був.

-- Ні, не був.

-- Я не збираюся сперечатися з вами. Кожен, хто, при здоровому глузді знає, що мисливцю на вампірів потрібне розп'яття. Боже мій... можливо, й не було в списку. Я не можу пригадати. Ви що, ніколи не бачили фільмів про вампірів? Ви ще називаєте себе продюсером! Ну що ж, будемо імпровізувати. Знайдіть йому щось на кшталт двох зламаних патичків.

-- Час для самодіяльності, -- буркнув один з акторів, але режисер репліку проігнорував.

-- Займіть свої місця, будь ласка!

-- Готові! Камера! Мотор!

Ерік почав йти, тримаючи дві дошки, що утворювали хрест. Шевановський влаштувався в кріслі й сказав: --Зачекай. Я чую дзеленчання. Ключі від машини у тебе?

-- Ох. Ja. -- Він віддав їх режисеру, повернувся на початкову позицію і почав заново.

Він дивився на все, що його оточувало, немов крізь об'єктив камери, не тямлячи, що й сказати, але почав: -- Я Ерік Ван Хельсінґ. Про моє ім'я ви знаєте. Я громадянин світу... світовий громадянин...

-- Продовжуйте знімати, -- сказав Шевановський.

-- Я – громадянин світу. -- Акторська гра виявилася складнішою, ніж він уявляв. Почала свербіти верхня губа. -- Впродовж багатьох років... протягом поколінь... моя сім'я... моя сім'я переслідувала давнє зло. Ми... переслідували їх... по всьому світу... і зараз...

Все сталося досить раптово.

Щось опанувало ним. Це була думка: "Я -- Ван Хельсінґ". І: "Я --людина з метою". Він усвідомив, що вимовив це в слух, і голос звучить якось по-іншому. Те, що відбувалося, ставало сильнішим; він відчував це всередині себе, все сильніше і сильніше, і голос ставав все гучнішим й гучнішим, і раптом він почав говорити не просто перед камерою, а перед нетямучим світом, який не усвідомлює, що те, що відбувається є справжнім... досить реальним... і він вірив.

-- Я знаходжусь тут... на землі Каліфорнії, неподалік від ваших безпечних домівок... від ваших дітей, яких ви любите та оберігаєте… щоб сказати вам, що ваші домівки не в безпеці… ваші діти не в безпеці… ніхто не є в безпеці... поки вампір тероризує світ. І ja... ви можете подумати, що вампір існує лише у легендах, і легенди ці старі й запорошені, та нікому вже не цікаві, але бачите... бачите... саме цього вони прагнуть, щоб ви так думали. Вони бажають, щоб ви блукали та мріяли й жили своїм життям, наче небезпеки не існує. Вони хочуть, щоб ви сміялися навіть над думкою про них. І я тут, щоб сказати вам... щоб попередити вас... що ви можете померти зо сміху. А коли нечестиві прийдуть за вами, смерть стане благословенням. Так. Я Ван Хельсінґ, і я людина з метою... полювати та знищувати вампіра... в усьому світі... і куди ми разом підемо, я не знаю, але разом ми будемо сильними та хоробрими, і ми будемо непереможними...

Він змовк.

Бо він, як і всі інші, почув, скрегіт з яким підіймалася металева кришка люка.

Настав момент істини.

Крики людей, та знервоване клацання ліхтариками й спрямовання, тремтячими руками, мерехтливого світла у темряву тривали не довго, але здавалися вічністю.

Вихлясті промені вихоплювали з темряви щось -- макабричні страховиська роздирали акторів на шматки. Тканина, плоть і справжня кров злітали у повітря. Страховиська метушливо рухалися й здавалися єдиною сутністю, з багатьма головами, ногами й руками. Ерік заціпенів від жаху спостерігаючи, як страховиська зроблені з пилкових лез, начебто посміхаючись, безладно крутилися серед них. За лічені секунди тіла були розірвані на шматки: голови та кінцівки відлітали, торси розривалися, внутрішні органи випадали, ноги імпульсивно тіпалися. Раптом Великий режисер помчав до різанини -- насправді побіг -- а потворна сутність, що була однією і водночас багатьма, накинулася на нього.

Хто першим закричав серед тих, що вижили? Ерік? Циммерман? Бородач чи дівчина-візажист. Хто б це не був... крик був настільки потужний, що розірвав горло.

Тоді... в цей час... Мортон Шевановський був піднятий вгору на руках, які його обхопили. Він сказав голосом, який більше не був слабким і вразливим: "Його". І вони кинули його тіло, наче спис, у Боша Циммермана.

Коли він влетів у продюсера і кинув його на підлогу, великий режисер широко відкрив рот... широко... неймовірно широко... й Ерік побачив, як вилізли ікла, схожі на отруйні зуби гримучої змії. Ікла Шевановського встромилися Циммерману в обличчя й розірвали щоку до кісток. Другий укус відірвав око і все решта, що було, з цієї сторони обличчя. Ціммерман кричав і здригався, але безрезультатно, оскільки наступний розмитий рух старого хворого чоловіка вирвав Циммерману ліву руку. Шевановський присмоктався до кукси, тіло його затремтіло від демонічного екстазу.