50 хвилин трави

Базедова хвороба - “Ой, які в мене великі очі!” - Євка відчувала, що шизується. - “А хіба є це дієслово в теп. часі?” Є, як процес. Бо все, дівчинко, не так швидко, як тобі хотілося б.

My wild love is crazy

She screams like a bird…

– Знаєш, я вже давно не купувала нової білизни. Просто аж ніяк не сподівалася на секс. - Євка запалила цигарку з ганджем. - Хоч(

– Та… - Даня взяв цигарку і повільно затягнувся. - А як можна на нього сподіватися?

– Ха! Можна його ретельно планувати. Скупити півбазара свічок і там паличок ароматичних… Ванну помити можна. Апельсинів у неї наки… - Євка запнулась. Про апельсини - це вже було. З коханцем (до речі, одним із кращих), через якого вона колись ледь не втратила Даню. Була тоді якась дурна і гола весна. Може, навіть, МЖД - свято таке женскоє. Накурилися тоді всі разом на Євчиній квартирі. Євка десь напередодні якраз коханця майже наголо постригла. А йому личило, сучому синові. Гарний був. З нагоди МЖД чи просто так, у Київ приїхав Даня. Євка мала з ним зустрітися на Контрактовій площі, після роботи в обід. Євка ще здалеку помітила його, вона несла в руках жовті мімози - зовсім, як Маргарита, в чорному пальто, простоволоса - а от Даня… Даня був зовсім або майже зовсім без волосся. «Яка іронія,» - подумала тоді Євка. Вони гуляли авітамінозними вулицями, недоремонтованими галереями і незатишними (чомусь воно так переважно в Києві є) кав‘ярнями. А потім було оте горе-свято у Євки вдома. Всі накурилися і весело сміялись: коханець, Даня, подружка і приятель. Євка стрибала від однієї лисої голови до іншої, їй усе здавалось бля-яким-прикольним. Коли всіх трохи попустило і «ха-ха» змінилось на «умняк», коханець став дзвонити своїй дівчині на Волинь, а Даня до смерті припекло вийти за сигаретами.

– - Та нафіга вони тобі - йди спати!

Не пішов. А нафіга йому спати? Даня видерся навулицю й відчайдушно помівся в незнайомому напрямку (він був уперше на Євчиній новій квартирі). Євка, як в дешевій мелодрамі, побігла за ним. Потім були сльози, нерви і дурні питання, що не мінялися вже протягом століть. Питання, чесна відповідь на які завжди зриває кришку з болю. І тоді його вистачає всім. Бери не хочу. Ой, як же тоді Даня хотів узнати правду, як він просив про це!

– Ну будь ласка, скажи мені, що відбувається. Хай все стане гірше, тільки хай не буде так, як зараз!

Євка замалим не повелася вже. Але стало розуму - чи то пак, перевірених життєвих позицій - все більш-менш зашифрувати. Згадалася колись почута у дитинстві фраза: «Правда - соціальний меч», який щось там усталене руйнує. Здається, добробут і спокій. Тож Євка вчасно промовчала, сказавши тільки:

– Так, думай про мене найгірше. Все, що ти про мене думаєш - все правда. І сестра твоя права, що я якась «непонятна», і в гості до неї я більш ніколи не піду.

Вони попрощалися наступного вечора на тролейбусній зупинці - Даня ледь не втратив поїзд. Але все обійшлося. Євка цинічно потисла руку своїй совісті, виділивши їй належний час, щоб помучила. Ну, є у совісті такий обов‘язок. А у людини є на нього право. Даня на останок сказав, що чекатиме Євку до смерті, Євка приїхала через два тижні. Даня знав (ги-ги, ворожка наказала), що проживе до 24 років. Євка казала, що він дурень і збиралася жити вічно. Обоє помилялися.

– А ванна - це класно. Хоча б душ.

– Га? - не одразу виїхала зі спогадів Євка.

– Ходімо в душ. - Даня оцінюючи подивився на цигарку проти світла.

– Е… Там вода жовта. Вона і не холодна, й не ніяка… Та й взагалі то не душ, а… Хоча, (Євка раптом сміливо оцінила епатаж їх помешкання) давай. Пішли. Все-таки це романтичніше за картонні коробки чи, скажімо, холодний унітаз. Пішли.

Євка почала розстібати штани. Даня робив усе синхронно з нею. Вони покидали джинси й светри на бідолашні картонні коробки, і, запхавши босі ноги в черевики, почовгали туди, де мав чекати душ. В руках кожен, мов талісман, стискав брудні шкарпетки.

– Зачекай тут, постій трошки. Я спробую включити нормальну воду. - Даня переступив межу колись білого ваннового барильця, і став длубатися в краниках і ручках. Євка тим часом розглядала свої зуби в істинно реліктовому настінному дзеркалі. Душ, між іншим, мав іще доволі пристойний вигляд. “Чому би тут не спати”, - подумала Євка.

– Все, Сонечко, можеш заходити. - Даня повішав футболку на батарею, зоставшись під душем в трусах. Євка зробила те ж саме.