60bfbfdafa6dd48f33f0e166a95654cd

Фінвіонів, і він дуже нагадує… ну так, дійсно, Нолофінве, оцим зосередженим виразом на

обличчі, і його синів – Фіндекано зачіскою і ніжним вигином вуст, а Туракано – високим

опуклим чолом і мигдалевидним розрізом очей…

- Я уклінно прошу пробачення, - говорить Ельф, одночасно схиляючись перед

господинею дому, - я налякав вас… Але мені на хвилину здалося, що я бачу особу, яку не сподівався уздріти тут… І тому…

4

Meldo – милий, коханий

5

Тепер жінка остаточно пізнає його – це поверненець з останнього корабля, той, що

обіймався з Келебріан. Він змінив зачіску і вбрання – тоді на ньому були якісь важкі шати

зеленкуватого кольору з невідомої тканини, нині ж – легка оксамитна камізелька, синя, розшита срібними зорями, такі ж штани і білесенька сорочечка з мереживним комірцем.

Жони Другого Дому явно очікували на родича… Але хто ж це? Жінка марно напружує

пам’ять, згадуючи, хто міг вижити з нащадків синів та доньки Анайре. Келебріан… У неї

був чоловік, який відправив її на Захід, а сам зостався в Ендоре…

- Дозвольте відрекомендуватись, - мовить Ельф, - моє ім’я – Ельронд, а ви… я знаю, хто ви… Там, в Ендоре, я знав ваших синів… Феанорінгів…

Жінка вже зрозуміла – незнайомець прийняв її зо спини за… За її старшого сина…

Майтімо високий… був високим, але ж і вона є височенькою, як на еllet. Накидка, чоловіча зачіска… Він таки справді знав її первістка, цей Ельронд.

- Я… - її гість затинається від хвилювання, - я є сином Еаренділя та Ельвінг, і родичем

Другого Дому…

Він говорить ще щось, але очі жінки вже спалахують гнівом… О, вона не Феанорової

крові, однак народила Вогняному Духу таких же запальних синів. Вона згадала – саме за

оцього Ельронда вимовляла їй Ельвінг, коли назвала «матір’ю тварей». Ельронд, і…

здається у нього був брат. Третє убивство родичів, так це називається, під такою назвою

записано в літописи. Ельронд і… Ельрос… Двоє малолітніх заручників, огидна справа, огиднішою за неї було хіба що убивство підлітків - синів Діора, братів Ельвінг…

- Ви прийшли, - говорить жінка крижаним голосом, - подивитись на матір убивць?

Дивіться – моє ім’я Нерданель, і я не визнаю фальшивого каяття. Я люблю своїх

загиблих і пишаюсь ними. Назвіть мене матір’ю тварей і забирайтесь геть!

- Мила пані Нерданель, - говорить Ельронд розгублено і зовсім не гнівно, - я… я не мав

чести знати всіх ваших синів, але двоє з них замінили мені батьків. Я стільки часу

мріяв виповісти вам вдячність… Я… Я був для Майтімо… все одно, що син…

Названий син… і тим самим був мій брат для Макалауре…

Він схиляє коліно перед заціпенілою Нерданель, і шанобливо торкається вустами її руки.

Так цілують стяг перед тим, як іти до битви. Зарості давно не плеканого саду

розпливаються у жінки перед очима. Вона поволі осувається на землю, останнім

проблиском розуму почувши, як Ельронд кличе її на ім’я.

- Аmme5 Нерданель… Ви отямились, ненько?

Гаряча долоня у неї на чолі. З неї струменіє цілюща сила, котра дає полегшення тілу і

духу.

- Ви є… - затинається вона, - цілителем, вельмишановний Ельронде?

- О, трохи… Зовсім трохи.. Вам краще?

Краще, звісно ж краще… Вона лежить на канапі у великій залі – гість заніс її у дім на

руках… Яка ганьба, вона не зомлівала ще жодного разу. Навіть тоді, коли її вперше

назвали матір’ю вбивць. Навіть тоді, коли дізналася, що довелося пережити її первістку…

Навіть тоді, коли їй оповідали про смерть синів, ледве стримуючи зловтіху. Навіть тоді, коли зрозуміла, що до неї не повернеться навіть Тельперінкваро, єдиний онук, остання

надія…

- Краще… Ельронде, ви…

5

Аmme - мама

6

- О, шанобливе звертання до того, хто

є настільки молодшим… Звіть мене

Ельронд, просто Ельронд – і ніяк

інакше.

Нерданель поволі зводиться на ноги,

незважаючи на лагідні протести гостя.

Вибачається, виходить з зали, і йде до

шафарні, де вбирає сукню з зеленого

оксамиту, до сукні добирає смарагдове

намисто, волосся розпускає, і вдягає поверх

золотий же обруч-оберіг зі смарагдом

посередині.

Обруч

роботи

Феанаро,

намисто теж, десь мають бути ще й

сережки, атож, ось і вони. Вперше жінка

шкодує, що відпустила дів-еllet з родин,

спокревених з Першим Домом. Тоді б

садиба не мала вигляд пустки… Ельронд…

Він народився десь… Наприкінці Першої

Епохи, незадовго до Війни Гніву… Не

такий він уже і юний – нині зоря Епохи

Четвертої... Названий син її Майтімо… А де

ж подівся його брат, отой … Ельрос?

Загинув?

Коли вона нечутною ходою еllet випливає

до зали, Ельронд підводиться з кріселка, і

ще раз вклоняється, легко й невимушено. Нерданель запрошує його до віталеньки, де

приймає зазвичай своїх подруг. Тут затишно, і гобелени на стінах, і приладдя для

заварювання quenilas, воду для якого вона одразу ж ставить грітись.