60bfbfdafa6dd48f33f0e166a95654cd

братом не почули його слів, Ельросу вдалося розібрати лише – «посланники».

Посланники могли бути лише від князя Кірдана. Або від Орофера, князя Лаіквенді… Однак, мати чомусь побіліла, тоді встала і віддалилася у спочивальню у супроводі розхвильованих

панянок.

Цікавість увійшла в наші душі, і ми з братом крадькома вибралися на галерею, де, як сказав

Меретір, очікували посланники.

А подивитись було на що – посланники були

близнюками.

Як

ми…

Двоє

високих

рудоволосих воїнів, вбраних в чорний оксамит.

Вони були вже не юними, але ми ніяк не могли

визначити їхнього віку. Вік Ельфа – в його очах,

а сіро-зелені очі близнюків були сповнені

веселої насмішки. Вони стиха перемовлялися

співуче і протягло. Я пізнав звуки квенья – цієї

забороненої мови нас з Ельросом потиху навчав

один з гітлумських Нолдор, лучник князя

Фінгона, котрий єдиний зостався в живих з його

прибічної

дружини.

Доки

йому

не

запропонували відбути на Балар…

- О, поглянь-но, брате, - раптом мовив

один з них, помітивши, як ми визираємо з

дверцят, що вели у внутрішні покої, -

близнята…

- Близнята-Нолдор, - сказав другий ледь здивовано, - невже тут ще зосталися

гондолінці?

- Йдіть сюди, - покликав перший, - хто ви є?

- Я Ельронд, - мовив я, вибираючись зі свого прихистку. Страху я не відчував, до того

ж на галереї була охорона, - а він – Ельрос.

- Ні, - хихикнув брат, - це я Ельронд, а він – Ельрос.

Рудоволосі близнюки засміялись молодо і дзвінко. Подібні жарти їм були не в дивину.

- Я Амрод, - сказав один з них, - Саме Амрод, а не Амрас. Не навпаки.

- Ні, це я – Амрод, - всміхнувся другий, - а він – Амрас.

7

cano - воєвода

10

- А вас не можна переплутати, - мовив я з великою долею зловтіхи.

- Ов, а то чому? – звів брову перший.

- Бо у вас волосся ріжного відтінку, - мовив я поважно, - і тому одразу видно, де Амрод, а де Амрас.

Руда коса першого близнюка і справді мала ледь помітний червонястий відтінок міді, а

другий пишався яскраво-рудим волоссям, мов ясний вогонь.

- Піймали нас, Амрасе, - сказав перший з робленим жалем.

- Це тому, - посміхнувся Амрас, - що ти завжди хотів бути схожим на Найстаршого

більше, ніж я. От Валар почули твої молитви, і твоє волосся потемніло.

Розмова ставала цікавою, і ми підійшли поближче.

- Якого ж ви роду, маленькі Нолдор? - поцікавився Амрод.

- Ми - Нолфінги, - відповів я з деякою гордістю, - сини Еаренділя, онука Тургона.

- О-ай, - сказав Амрод, - нащадки Туракано… Вам тут хоч дозволяють згадувати про

це?

- Мама гніваються, - встрянув Ельрос, - тато б дозволяв, напевне.

- Князя Еаренділя нема у граді? – звів брови Амрас.

- Тато відплив на кораблі шукати шлях на Захід, - відповів я, - і ще не повернувся.

Близнюки перезирнулися, і Амрод мовив на квенья:

- Umea…8

Він поліз до дорожньої шкіряної торбинки, що висіла у нього на поясі, і видобув звідтіля

подобу дельфінчика, майстерно вирізаного з зеленого сяючого каменю.

- Це тобі, - мовив, вкладаючи мені камінця в долоню, - Нолфінгу…

Ельрос наприндив губенята. Амрас засміявся.

- О, ми знаємо… Знаємо… Не можна щось дарувати близнюкам одне на двох.

Зі своєї торбинки він дістав черепашку, вироблену з такого ж камінця. Черепашка м’яко

світилася.

- Тримай, - поклав він її в долоню Ельросу, - на щастя…

- А вам… - несміливо спитав мій брат, - хіба не потрібно щастя?

- О, ми і так щасливчики, - посміхнувся Амрод.

- Бо руді, - додав його брат.

В цю хвилину на галереї з’явилася княгиня-мати. З численним почтом, в супроводі озброєної

охорони… На її білій сукні переливалися самоцвіти Наугламиру… І той камінь…

Сильмарил. Він не просто сяяв… Він співав… Якщо все живе народилося з музики, то цей

камінь виспівало Божество.

- Геть від моїх дітей! – сказала княгиня. Вона хотіла вимовити це велично, однак її

голос зірвався на майже людський вереск. Однак рудоволосі близнюки не

посміхнулись. Вони дивились на камінь, тільки на камінь. Їхні ніжні обличчя раптово

постаршали на сотні літ.

Мати вирвала з руки Ельроса черепашку і жбурнула її на підлогу. Ельрос заплакав… Він

завжди плакав тихо, мов дощик.

- Ось хто завітав до нас, - вимовила княгиня, - княжичі-волоцюги… Де ви поділи свої

землі?

- Ясна пані, - якнайчемніше відповів Амрод, - в останні літа ми не можемо пишатися

перемогами, однак, дозвольте нагадати, що і ви перебуваєте тут з милості князя

Кірдана, який віддав вам владу над цим містечком і побережжям довкола. Отже ми з

вами рівні: ми є безземельними князями, а ви – княгинею без князівства.

У матері відняло мову. Амрас підморгнув брату і мовив на квенья:

- Найстарший пишався б тобою – відповідь була пречудовою.

8

Umea – погано, зле

11

- Найстарший мене уб’є, - тією ж мовою відповів його брат, - я погубив перемовини.

Свідками перемовин ми не були, бо до Зали Зібрань нас не пустили. Черепашку я

віднайшов і віддав заплаканому брату…»

Ельронд розв’язав капшучка на поясі і вийняв звідти два оброблених камінчика. Іграшки, які