60bfbfdafa6dd48f33f0e166a95654cd

Незлічених Сліз – Нірнает Адорнедіад. В ті часи її звали просто – Останньою… Опісля впав

Нарготронд, тоді Гондолін… Гавані Сіріону, град, що належав князю Фалатрім Кірдану, був

переповненим біженцями з Белеріанду, частина ж з них, як і сам князь Кірдан, котрий

втратив два своїх гради, знайшла притулок на острові Балар.

Князь Кірдан, котрий був свого часу союзником Фінгона Відважного, відомого вам як

Фіндекано, надав пристановисько вцілілим Нолдор Гітлуму та втікачам з інших

розгромлених твердинь. Так в Гаванях Сіріону опинилися Туор та Ітарільде з моїм

майбутнім батьком – Еаренділем.

А через деякий час до Гаваней Сіріону прибули і біженці з взятого Маедросом Руссандолом

та його братами Доріату.»

Ельронд бере тонкими пальцями філіжаночку quenilas і робить ковток, а Нерданель опускає

вії і мимоволі зітхає… Доріат… Друге вбивство родичів… Що ж, її гість попереджав, що їй

боляче буде слухати. І оце – Маедрос… Ельронд говорить на квенья, витонченому

стародавньому квенья, так говорили її сини, так говорить і вона сама. Але часом в його мові

прориваються синдарські слова і назви… Вона знає імена своїх синів на синдарині, але

ніколи їх так не називала подумки і не хоче називати.

«Наші майбутні батько та мати познайомились і одружились саме в Гаванях Сіріону. Я

говорю «наші», бо ми з братом Ельросом були нерозлучними, як всі близнята. Батько… Я

шаную його, як воїна, як переможця дракона, як «рятівника Белеріанду», хоча опісля того

порятунку землі, омитої кров’ю Нолдор, просто не стало… Але він зник разом зі своїм

кораблем так, як зникав до того не один раз… Ми просто не встигали зрозуміти, що у нас є

батько.

Мати… Ми любили її, любили так, як кожний Ельф любить свою аmme. Під час

відсутньости батька вона розбирала міські справи, сидячі на високому троні в судовій залі

замку. Вона звеліла називати себе княгинею, хоча не мала на це ніякого права – Доріату, де

вона могла б княжити, вже не існувало, а Гавані Сіріону належали Кірдану. Однак, вона

змусила всіх звати себе – княгиня Ельвінг. Вона була прекрасною, коли сиділа на тому троні

в сукні зі сріблястої парчі, прикрашена Наугламиром – величною пектораллю, в середині

якої палав Сильмарил. Здається, її не тривожило те, що Фінрод, перший власник

Наугламиру, загинув лихою смертю, що на самоцвіти пекторалі бризнула кров її прадіда, вбитого гномами, що за камінь в середині пекторалі полягли її батько та мати. Пектораль

додавала їй величі, якої вона прагнула несамовито.

В Гаванях Сіріону тоді мешкали Фалатрим, піддані Кірдана, Нолдор та інші втікачі з

Гондоліну та Нарготронду, і Синдар з Доріату. За нашого з братом раннього дитинства їх

було приблизно порівну. Опісля ж того, як наш батько подався в свою останню мандрівку, в

Гаванях Сіріону не залишилося жодного Нолдо… окрім хіба що нас з Ельросом.

Мати ненавиділа Нолдор… Я можу її зрозуміти – загибель кревних, страждання під час

втечі… Однак ми, Ельфи, не можемо довго утримувати лють у серці. Ми не забуваємо, часто

не прощаємо, однак злість і образа поволі згасають в наших душах, неначе перетлівають на

попіл. Інакше неможливо: безсмертна зненависть і лють – це ж жах!

Але матір була донькою Аданеделя… Вам, напевне невідомо, що людина може ненавидіти

до кінця днів своїх…

Ми росли під оповіді про взяття Менегроту і падіння Доріату… Нас лякали Феанорінгами, як

інших ельфенят лякали орками, а чи вовкулаками. «Не будете слухатись – прийдуть

Феанорінги, заберуть вас і зоставлять самих у лісі як Елуреда та Елугіла»

Елуред та Елугіл – то брати нашої матері, теж близнята…»

9

- Я знаю цю історію, - вирвалося у Нерданель, - її оповідали мені частіше, ніж годилося

б…

- Я прошу пробачення, - вимовив гість, - однак був змушений нагадати…

Він взяв філіжанку, знову наповнену Нерданель. Рука воїна і музики ледь тремтіла.

«Ми навіть не знали імен тих, хто давав Обітницю повернути Камінь Феанора. Камінь

Феанаро… Для нас вони були – Феанорінги, нічний жах, поганий сон… Інші Нолдор ніколи

нам не оповідали про них, вони взагалі мало спілкувались з «княжичами», бо помічено було, що того Нолдо, котрий забагато розмовляв з синами Еаренділя, синдарська варта княгині

Ельвінг відводила на причал, звідки відпливали вітрильники до острова Балар. А згодом і

спілкуватись стало нікому, бо всі Нолдор перебралися з Гаваней на той же Балар, під руку

сина Фінгона, князя Ерейніона.

Якщо ми чули про Фінгона Відважного і шанували Тургона Гондолінського, ну, а вже про

Фінрода Фелагунда навіть наша матір змушена була говорити з повагою, то Феанорінги були

для нас таємницею за сімома печатками.

Якось, коли матір сиділа в оточенні дів та жон з Доріату та гаптувала золотом, до покою

увійшов cano7 синдарських лучників Меретір, поштиво схилив коліно і щось доповів. Ми з