7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

СУЧАСНА ЛІТЕРАТУРА

ПОЕЗІЯ, ПРОЗА, ПУБЛІЦИСТИКА

Ольга Брагіна

ПЕЛІКАНИ

Роман

Каяла

2021

УДК 821.161.2’06-31

А/з Б87

Ольга Брагіна

А/з Б87 — Пелікани. Київ: «ФОП Ретiвов Тетяна», 2021.

204 с. — (Серія «Сучасна література / Поезія, проза, публіцистика»).

ISBN 978-617-7697-95-3

Перший україномовний роман поетки Ольги Брагіної — історія

заглиблення в колективну свідомість епохи метамодернізму та історія любові

до літератури у часи, коли що завгодно може виявитися чим завгодно, але

герої все одно прагнуть створити усталену картину світу.

УДК 821.161.2’06-31

© Ольга Брагіна, 2021

ISBN 978-617-7697-95-3 © «ФОП Ретiвов Тетяна» (Київ), 2021

ЧАСТИНА ПЕРША

Легкий вітерець проникав у вікно крізь простирадло, яким

було завішене вікно. Світало о третій ночі, «Білі ночі» — говорили

місцеві мешканці, Еллі прокинулася о пів на п’яту, вже потім згадала, що сьогодні 22 червня, тоді все зрозуміло. Стіни психлікарні

напроти житлового будинку позолочені сонцем, заставка Windows шаріється від відчуття відсутності власної цноти, у скриньці

повідомлень знову так багато спама, кому потрібен увесь цей

спам? «Ми хочемо зробити вам пропозицію, від якої неможливо

відмовитися, з нами ви одразу опинитеся в стані переможців, пред-ставництва в усіх країнах світу, біткоїни без кривавих розводів і

пошарпаних обмилків імперіалізму в окремо взятій квартирі.

Чи готові ви цікаво провести вільний час?». Еллі, як це їй властиво, без вагань натиснула кнопку «Відповісти» і написала лаконічне

«Так». Потім трохи подумала і додала: «А що потрібно робити?».

«Майже нічого», — прийшла відповідь невідомого співрозмовника

з того кінця дратівливого дроту, кінець якого губиться десь у іншій

кімнаті. Еллі розгублена — як же світовий кінематограф, фільм

«Дзвінок», ембарго на пухнасті іграшки для дорослих-дітей та

дітей-дорослих, представників якоїсь рослинної статі — мабуть, знову філоксера, адже за загравання з дияволом завжди доводиться

платити, і питання навіть не в ціні. «Справа у Граалі», — майже

римовано відповів жовтий диявол (Еллі чомусь уявляє його жовтим, але іноді колір — лише колір, і більше нічого, хто б що про це не

думав), — так, саме у Граалі, під деревом Іґґдрасілль, у вишневому

садочку на одному із семи пагорбів та ста кільканадцяти підмурівків

у фундаменті пам’ятника святому рівноапостольному Володимиру

Червоне Насіннячко бренду «Разом у світле майбутнє» захований

Грааль, великий і могутній. Та темні сили світового ревізіонізму

5

прагнуть вивезти його в нашу колишню метрополію, оскільки

саме в ньому сила і т.д. «Ну як, долучаєшся до справи?». «А до

чого тут я? — запитує Еллі, розмішуючи каву тупим кінцем видел-ки. — Грааль (грайливо посміхається власному аватару, пильнує

тимчасову відсутність зморшок і синців під очима, дитина ери

довгоочікуваної перемоги гіалуронової кислоти для неофітів).

Грааль — це добре, та що я можу зробити, його перевезуть через

кордон у бізнес-класі, притискатимуть до серця у самому центрі

підземного д’юті-фрі, підсмаженого диханням запальничок сотень

мертвих курців, чиї легені — взірець несмаку — залишилися десь

на фотографіях кінця восьмидесятих, отже дійсно краще піти звідси

молодим та необачним, тому що потім буде страшенно боляче за

безпідставно відняті від вічності роки — Грааль заховають у

такому самому пагорбі десь понад річкою, і натовпи туристів у

своїх туристичних корабликах-каравелах пропливатимуть повз

нього, насолоджуючись теплим пивом з погано вимитих бокалів, і

так поступово спливатимуть роки. Отже. До чого тут я?» «Дівчинко, —

відповів пройдисвіт роду людського, — допивай свою кавайну

каву з пінкою у формі мантри «Ом» та годі базікати — берися до

справи, карта місцевості вже у твоїй поштовій скриньці».

Поштова скринька, як завжди, довго висла, набита мотлохом

затятого колекціонера, який ставиться до неї як до колишньої

коханки, яких не буває забагато, і стерти їх із жорсткого диску ніколи

не піднімається рука. «Знову сказала якусь милу банальність, —

думає Еллі. — У найкращих будинках Парижу і Лондону за таке, мабуть, банять. Хоча там банять ще і не за таке». І довго тисне на

кнопку «Увійти», навіть уже не згадує свою улюблену набридлу

до очманіння кінчиків пальців думку про наявність у цьому

невинному слові чогось філологофалічного, тому що людей

дратують думки, які вони не можуть вивести у свій вимір прак-тичного існування. З купи доісторичного мотлоху виринає одне

нове повідомлення, тема — «Карта», точніше, звичайно, мапа, але не будемо прискіпуватися до кожного слова. Еллі відкриває

повідомлення й бачить саме карту, про яку йшлося вище, а що

ще вона сподівалася там побачити, на пагорбі стоїть Володимир з

рогом достатку та веслом (натяк на грецьке «Іхтіос», поряд кіоски

з морозивом «Пломбір» і шаурмою, побита підборами десятків

поколінь новенька бруківка з опаленням і освітленням залежно

6

від пори року та тиску аморфного стовбура атмосферного стовп-чика, художники на вічному пленері біля кузні кадрів із варени-ками та сивушними випаровуваннями на темні прошарки власної