7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

ранку однакова напруга всіх м’язів і куйовдження нервів, сусідка, яка дві години фарбує свій перманент або обговорює телефоном

шоу «Холостяк» з якимось терплячим або аналогічно одержимим

співрозмовником, якому це ніколи не набридне. А можливо, говорить

у пусту слухавку і ніхто її не чує, — так набагато комфортніше, —

ніхто не псуватиме настрій зайвими уточнювальними запитаннями, непрозорими натяками про підгорілі млинці й недосмажені біфштекси, политі йогуртом із біфідобактеріями. Їй просто страшно — від

самотності не сховатися під перманентом, як би він не слугував

символом владної стабільності зі своєю флагелантською спокутою

шпильок. Нікуди подітися від мрій про цю казку, де дванадцять

красунь і один принц на білому Бугатті, тому що зараз це марка?

Один у світі — достатньо перевірити на Яндексі — має обрати одну, хоча між ними немає ніякої суттєвої різниці, отже — це алхімія, стосунки — це алхімія, у яку немає чого лізти зі своєю операторсь-кою камерою і великими планами. Тут сусідка схлипує і йде варити

вівсянку, в котру потім зітре два яблука, бо ще не навчилася харчуватися праною, а це було б дуже вигідно за нинішніх обставин

економічної кризи. Радіоведучі розповідають про затори в передмістях, холостяк утомлено робить зацікавлений вигляд під час розмови з

претенденткою на його руку й серце, на вінампі співає Ірина

Алегрова — сусідка з дитинства ненавидить тишу, тиші занадто

багато, скільки б не оточувало її різноманітного галасу, вона мріє

поїхати на море і познайомитися там з якимось чоловіком, вони

15

сидітимуть разом на березі моря, а повз них пропливатимуть

тварини з Тбіліського зоопарку, які повернулися у звичне середовище свого буття. Потім цей чоловік повернеться додому, і сусідка

теж повернеться додому, слухатиме Алегрову і схлипуватиме від

незрозумілого жалю, бо самотність занадто перенаселена і їй там

більше немає місця. Мрія її життя надсилатиме їй електронні

повідомлення в якому-небудь месенджері, яким вони таємно

домовилися користуватися лише вдвох — нехай це буде щось інтимне

та незрозуміле для інших, закодовані повідомлення про погоду й

чайок, яких нещодавно бачили на вулицях міста, це якісь «Птахи»

Хічкока, як це — ти не бачив цей фільм — обов’язково подивись, раніше його часто демонструвало телебачення, і я натисну кнопку

вмикання відеоплеєру водночас із тобою. Потім він почне поступово

зникати з її свідомості, перетвориться на тло пастельних кольорів, бархатний сезон, зморшки в кутиках очей ставатимуть усе

помітнішими, прана і серіали. Еллі ставиться до серіалів скептично, штамповане драконо-дикенсівське Середньовіччя та суворі будні

офісних працівників, звичайно, трохи розважали її та давали змогу

радіти з того приводу, що вона живе тут і зараз і не працює в офісі.

Саги про кохання Петра і Февронії навіювали смуток, але сусідка

полюбляла саме такі продукти кіновиробництва, бідна сирітка

приїхала у величезний ворожий мегаполіс до своєї хрещеної або

тітоньки — одним словом — доброї феї, переборює різні негаразди

в пошуках свого місця під сонцем, знайомиться з різними селебрітіз

і актуальними митцями, йде кривою доріжкою — стає фотомоделлю

або офіс-менеджером, ризикує втратити кохання головного героя

свого життя через наклепи недоброзичливців, розчаровується в грі

Angry Birds та кокаїні та врешті-решт з’єднується зі своїм коханим, те, що він насправді транспортує кокаїн у ящиках від бананів, звичайно, залишається за титрами розповіді. З вікон викидають старі

меблі, наче тут новорічна Італія, насправді мешканців будинку дратує

необхідність спускати їх ліфтом і тягнути до сміттєвого баку. Через

цей гуркіт Еллі прокидається й біжить пити розчинну каву з пакетика — так її обов’язково скоро виженуть із цього дуже цінного

місця роботи, так вона обов’язково залишиться без грошей і не

зможе винаймати цю кімнату на Троєщині, і, нарешті, залишиться

на вулиці зі своїми книжками, яких набрала у різних буккросингах

через свою невичерпну й незламну довіру до друкованого слова, і

тепер їх треба буде скласти просто неба на подвір’ї дачі-халабуди

16

когось із далеких напівзнайомих і підпалити, а в МакДональдз люди

будуть ходити завжди, що б там не було з цими мріями про переоб-ладнання людства і дефолтами, хіба можливо відмовитися від глу-тамату натрію, який сповнює жагою до життя. Філософія сахарози, мокрі простирадла на шворках. Соромно пропонувати людині те, що їй непотрібно, навіть підштовхувати її зробити вибір, на який

вона ніколи не наважилася би самотужки, бо людину за умов вибору

очікує доля того самого віслюка, якого спіткала зустріч з філософом

Буриданом, Біг Бургер або Біг Тейсті, кола чи МакШейк — і ти

вже стікаєш слиною біля вільної каси, падаєш на ретельно вимиту

підлогу під ноги ретельно всміхнених працівниць сфери обслуговування, які радо б забили тебе ногами в бахілах, але це вже надто

неполіткоректно навіть для майбутнього. Арсеній заходить у МакДональдз, замовляє чізбургер і картоплю фрі, напроти нього сидять

якісь чоловік і жінка, обличчя знайомі з хрестоматій для читання