Читаем Аеропорт полностью

Повідомлення, яке диктувала Таня, набирала клеркиня у Нью-Йорку. Поруч з клеркинею диспетчер «Транс Америки» читав перші кілька рядків, тоді тягнувся до прямого телефону з оператором «АРИНКу»[210] — приватної системи комунікацій, яку кооперативно обслуговували всі великі авіакомпанії. Оператор «АРИНКу» — в іншому місці у Нью-Йорку — встановлював другий контакт з виробничо-диспетчерською службою «Транс Америки», тоді на клавіатурі радіопередавача вводив код з чотирьох букв, спеціально призначений для літака Н-731-ТА. Знову, наче телефонний дзвінок єдиному номерові на спільній телефонній лінії, сигнальне сповіщення отримають тільки на борту Рейсу Два.

За кілька секунд голос командира Вернона Демереста, який відповідав високо над Онтаріо в Канаді, зазвучав у Нью-Йорку.

— Я «Транс-Америка-Два», відповідаю на вибірковий виклик.

— «Транс-Америка-Два», я виробничо-диспетчерська служба Нью-Йорка. Маємо важливе повідомлення. Зголосіться, коли будете готові прийняти.

Коротка пауза, тоді знову Демерест.

— Добре, Нью-Йорк. На прийомі.

— «Командирові Рейсу Два, — почав диспетчер. — Непідтверджена ймовірність…»


Інез так і сиділа собі тихо поблизу кіоску з їжею, коли відчула, як хтось трусонув її плече.

— Інез Ґерреро! Ви місіс Ґерреро?

Вона підвела голову. Минуло кілька секунд, поки Інез зібралася з неясними та розпливчастими думками, поки зрозуміла, що то говорить поліцейський, який зараз височів поруч.

Він знову трусонув її та повторив запитання.

Інез спромоглася кивнути. Вона усвідомила, що то інший поліцейський, не той, з яким вона говорила раніше. Цей був білий, і далеко не такий приємний та не з таким м’яким голосом, як той перший.

— Ходімо, леді! — Поліцейський боляче вхопив її за плече, змушуючи встати. — Ви мене чуєте? Пішли! Там нагорі всіх через вас підняли на ноги, і ми вже всі закутки перерили, доки вас шукали.

Через десять хвилин у Меловому кабінеті Інез опинилася в центрі уваги. Вона сіла в крісло посередині кімнати, до якого її підвели. Перед нею сидів лейтенант Ордвей. Поліцейський, який привів Інез сюди, кудись зник.

Усі інші — Мел, Таня, митний інспектор Стендіш, Банні Воробйофф, керівник ТУО «Транс Америки» Везербі та старший пілот, командир Кеттерінґ — сиділи колом. Усі залишились на прохання Мела.

— Місіс Ґерреро, — почав Нед Ордвей. — Чому ваш чоловік полетів до Рима?

Інез у розпачі глянула на нього і не відповіла. Голос поліцейського порізкішав, хоча й не зовсім позбувся ноток доброти:

— Місіс Ґерреро, будь ласка, послухайте мене уважно. Є кілька важливих запитань, які я мушу поставити. Вони стосуються вашого чоловіка, і мені потрібна ваша допомога. Ви мене розумієте?

— Я… Я не впевнена.

— Ви не маєте бути впевнена, чому я ставлю ці запитання. На це знайдеться час пізніше. Я тільки прошу вас допомогти мені відповідями. Допоможете? Будь ласка.

Тут нетерпляче втрутився керівник ТУО.

— Лейтенанте, у нас не ціла ніч у запасі. Літак віддаляється від нас зі швидкістю шістсот миль на годину. Якщо інших варіантів нема, треба говорити жорстко.

— Це моя справа, містере Везербі, — відрубав Ордвей. — Якщо всі почнемо кричати, то часу піде багато, а пуття не буде.

Керівник ТУО не змінив нетерплячого виразу обличчя, але замовк.

— Інез… — продовжив Ордвей. — Нічого, якщо я називатиму вас Інез?

Вона кивнула.

— Інез, ви дасте мені відповіді на запитання?

— Так… якщо зможу.

— Чому ваш чоловік полетів до Рима?

Її голос звучав напружено, ледь гучніше за шепіт.

— Не знаю.

— У вас є там друзі; можливо, родичі?

— Ні… Є його двоюрідний брат у Мілані, але ми з ним ніколи не бачилися.

— Ваш чоловік листується з цим братом?

— Ні.

— Можливо, вам спадає на думку якась причина, чому вашому чоловікові отак раптом захотілося полетіти побачитися з цим братом?

— Немає причини.

Таня вставила репліку:

— У будь-якому разі, лейтенанте, якщо хтось би й збирався до Мілана, то не скористався б нашим рейсом до Рима. Можна полетіти «Аліталією», це швидше й дешевше — і в них сьогодні також є рейс.

Ордвей кивнув.

— Тоді ми, мабуть, виключимо варіант з братом. — Він запитав Інез: — У вашого чоловіка є якісь справи в Італії?

Вона похитала головою.

— А чим займається ваш чоловік?

— Він… він був… підрядником.

— Яким підрядником?

Повільно, але відчутно розум Інез прояснювався.

— Він будував різне, будинки, займався розробкою.

— Ви сказали «був». Чому зараз він уже не підрядник?

— Справи… пішли погано.

— Маєте на увазі фінансові?

— Так, але… чому ви запитуєте?

— Будь ласка, Інез, повірте мені, — сказав Ордвей, — я маю на це поважні причини. Це стосується безпеки вашого чоловіка та інших людей. Повірите мені на слово?

Вона підвела голову. Їхні погляди зустрілися.

— Гаразд.

— Зараз у вашого чоловіка фінансові проблеми?

Вона вагалася якусь мить.

— Так.

— Серйозні?

Інез повільно кивнула.

— У нього взагалі немає грошей? У боргах?

Знову шепіт:

— Так.

— То де він взяв гроші на квиток до Рима?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дар
Дар

«Дар» (1938) – последний завершенный русский роман Владимира Набокова и один из самых значительных и многоплановых романов XX века. Создававшийся дольше и труднее всех прочих его русских книг, он вобрал в себя необыкновенно богатый и разнородный материал, удержанный в гармоничном равновесии благодаря искусной композиции целого. «Дар» посвящен нескольким годам жизни молодого эмигранта Федора Годунова-Чердынцева – периоду становления его писательского дара, – но в пространстве и времени он далеко выходит за пределы Берлина 1920‑х годов, в котором разворачивается его действие.В нем наиболее полно и свободно изложены взгляды Набокова на искусство и общество, на истинное и ложное в русской культуре и общественной мысли, на причины упадка России и на то лучшее, что остается в ней неизменным.В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Владимир Владимирович Набоков

Классическая проза ХX века