Агенція «Локвуд і К°». Череп, що шепоче

Антикварна крамниця в Блумсбері, відома також як «заклад Вінкмена», стояла на Овл-Плейс — вузенькій вуличці між Коптик-стріт і Мьюзеум-стріт, у центрі Лондона. То була крива, занедбана вуличка лише з трьома комерційними закладами: піцерією на розі Коптик-стріт, кабінетом китайського «цілителя душ», невеличкі двері якого причаїлись під дашком з бамбука й паперу, і, нарешті, широкою будівлею з двома великими вікнами, де й містилась антикварна крамниця.

Вікна виступали вперед, відбиваючи світло своїми діамантово-прозорими шибками. Всередині було темно, та з цієї пітьми виступали деякі речі: статуя грецького вершника на коні з відламаним копитом, римська ваза, комод з червоного дерева, японська маска привида з широченною усмішкою — й таке інше. До дверей було приклеєно список кредитних карток, що приймаються тут, і розклад роботи, зокрема й після комендантської години. Ні ґрат, ні будь-якого іншого захисту на дверях не було: напевно, подружжя Вінкмен, що мешкало поверхом вище від крамниці, не бачило в цьому потреби.

Наступного дня після нашої зустрічі з Костомахою-Фло, десь чверть на четверту, двоє підлітків-туристів, сьорбаючи з картонних стаканчиків кока-колу, звернули з сонячної Мьюзеум-стріт у цю тінисту вуличку. На дівчині була футболка з рекламою «Справжніх мисливців за привидами», легенька спідниця до колін і босоніжки; на хлопцеві — синя бавовняна сорочка, мішкуваті шорти й кросівки. Очі підлітків ховались від сонця за великими темними окулярами; обоє дорогою гучно сміялись і жартували.

Проминувши кілька дверей, вони ніби знічев’я зупинились перед вікнами антикварної крамниці й трохи постояли там, розглядаючи запилюжені цікавинки у вітрині. Хлопець грайливо штовхнув дівчину під ребра й показав на двері. Дівчина кивнула. Туристи разом подалися до дверей і зайшли всередину.

* * *

Беручись до нашого розслідування «під прикриттям», ми з Локвудом чудово розуміли, як ризикуємо. Фло чітко пояснила, що за людина цей Вінкмен. Минулої ночі, на прощання, вона з-за рогу показала нам, де його крамниця, а потім зникла в темряві, залишивши по собі тільки хвилю страшенного смороду. Підходити впритул до закладу Вінкмена вона не наважилась.

Ми, одначе, наважились підібратися трохи ближче — аж поки побачили газовий ліхтар, що мерехтів у лівому вікні, й підвішену над ним японську маску привида, яка дуже скидалась на голову Летючої Нареченої. Локвуд припустив, що це, напевно, якийсь сигнал, і вирішив навіть простежити за крамницею, та ми для цього були надто втомлені. Та й ніч уже минала, і до того ж напередодні ми майже не спали. Покинувши Блумсбері, ми подалися додому, полягали нарешті спати й прокинулись тоді, коли сонячне проміння скоса зазирало до вікон.

Джордж уже пішов. На кухні ми знайшли цидулку, яку він нашкрябав на білій скатертині, що накривала стіл, — нашій давній «скатертині мислення». На ній завжди лежала ручка — ми писали на цій скатертині цидулки на пам’ять, списки покупок, листи й навіть робили малюнки Гостей, які зустрічались нам. Цього разу між порожньою тацею для пончиків, коробкою з-під гамбургера й двома брудними чайними чашками ми побачили напис:

Щасливого полювання! Побачимось пізніше. Дж.

А нижче — кілька рядків малорозбірливим почерком:

8 °С. 15 хв. Без змін.

10 °С. 15 хв. Без змін.

12 °С. 15 хв. Без змін.

14 °С. 6 хв. Плазма вирує. З’явилось обличчя.

14 °С. 12 хв. Рот ворушиться. Вираз — ненависть.

КУПИТИ ЩЕ ЧИПСІВ!

Кілька секунд ми роздивлялись на ці таємничі записи. Тоді Локвуд підійшов до духовки й повільно відчинив її. Туди було засунуто склянку з привидом: подекуди її поверхня трохи почорніла. Плазма стала майже прозорою, череп у її середині було видно напрочуд виразно, аж до борозенок на кістці й темних цяток на зубах.

Востаннє його було видно так чітко лише позавчора — тоді, коли він розмовляв зі мною. Я стривожено поглянула на Локвуда, який саме витягав склянку з духовки, не дивлячись на мене. Аж нарешті він випростався й провів долонею по обличчю.

— Зараз я надто втомлений, щоб сушити над цим голову. Та Джорджеві експерименти справді заходять надто далеко. Нагадай мені, щоб я сказав йому зо два слова ввечері.