Агенція «Локвуд і К°». Череп, що шепоче

Є тільки одна річ, страшніша за напад примарних щурів: збиратись на звану вечірку й не мати в чому піти. Згідно з дрес-кодом, про який Локвуд вичитав у журналі світських новин, чоловікам належало бути у смокінгах, а жінкам — у сукнях-коктейль. Агентам теж дозволяють приходити в уніформі й з рапірами, але оскільки в агенції «Локвуд і К°» не було уніформи, це нічим не могло зарадити. В моєму гардеробі, щоправда, можна було знайти кілька речей, які підпадали б під визначення «сукні», та до «суконь-коктейль» їм запевно було дуже далеко. Отож суботнього ранку, перед щорічною вечіркою в «Фіттес», я в паніці вирушила на Риджент-стріт по магазинах. Ближче до півдня я повернулась геть засапана, навантажена пакунками й картонними коробками. У передпокої я зустріла Локвуда.

— Не знаю, чи підійде для вечірки хоч щось із цього, — зізналась я, — та сподіваюсь, що все-таки підійде. А що надягнете ви з Джорджем?

— Ну, в мене тут дещо є. А ось Джордж не визнає ніяких смокінгів і не сушить собі голову цією вечіркою. Зараз вони з Джопліном уже дві години поспіль розглядають отой рукопис.

Із вітальні я почула бурмотіння двох голосів, що напрочуд швидко перебивали один одного.

— Джоплін зміг його прочитати?

— Не знаю. Він каже, що той рукопис дуже нерозбірливий.

Вони з Джорджем лупають очима над тими паперами, наче сови. Ходімо туди. Джопліна вже пора випровадити. Час готуватися до вечірки. А мені ще треба забігти на хвилинку до Фло.

Альберта Джопліна ми не бачили вже три дні. Правду кажучи, я майже забула про його існування. Коли ми зустрілися з ним востаннє — невдовзі після крадіжки на Кенсел-Ґрін, — цей кладовищенський архіваріус був засмучений і злий. Він лаявся на всі заставки, обурюючись заходами безпеки на місці розкопок. Сьогодні ж, вочевидь, його настрій поліпшився. Коли ми увійшли до кухні, вони з Джорджем сиділи обабіч кавового столика; обидва голосно розмовляли й сміялись, переглядаючи папери Бікерстафа, що лежали перед ними. Джоплін за ці останні дні анітрохи не змінився — був такий самий низенький і згорблений, з припорошеними лупою плечима. Проте обличчя його аж сяяло, а очі палали. Якби він мав хоч трішки більше підборіддя, воно б випнулося з хвилювання. Він саме гарячково нотував щось у записнику.

— О, привіт, пане Локвуде! — вигукнув він. — Я щойно закінчив переписувати текст. Дуже дякую, що ви показали його мені! Це справді надзвичайна знахідка!

— То ви переклали його? — запитав Локвуд.

Джоплін провів рукою по копиці волосся, з якої знялась у повітря сіра хмаринка пороху:

— Поки що ні. Та я зроблю все, що можу. Здається, це якась середньовічна італійська говірка... більше поки не зрозуміло. Я попрацюю з цими паперами й відразу поверну їх вам. Ми вже чудово обговорили це з паном Кабінсом. Здається, ми зліплені з одного тіста! Який у нього допитливий розум!

Джордж скидався на кота, якому не тільки дали сметани, а ще й погладили за те, що він її з’їв.

— Пан Джоплін думає, що це дзеркало — річ надзвичайно важлива, — сказав він.

— Так, Едмунд Бікерстаф випередив свій час, — погодився Джоплін, підводячись. — Він, звичайно, трохи божевільний, але справжній першовідкривач, — архіваріус почав складати папери й ховати їх до своєї торбини. — Викрадення дзеркала — це, як на мене, справжня трагедія. Однак не менша трагедія в тому, що коли його знайдуть, воно негайно потрапить до ДЕПРІК. Їхні фахівці не дуже шанують подібні речі... Між іншим, я щойно казав панові Кабінсу, що іншого документа, потрібного вам, — «Сповіді Мері Дьюлак». — мені так само не вдалося знайти. Не знаю, в якій іще бібліотеці може бути її копія, — хіба що в Чорній Бібліотеці агенції «Фіттес», але туди мені ходу немає.

— Нічого, — відповів Локвуд. — Це не так важливо.

— Бажаю вам щастя у ваших пошуках, — закінчив Джоплін. Він усміхнувся нам, зняв свої круглі товсті окуляри й протер їх краєчком піджака. — Якщо вам уже вдалося щось з’ясувати, то, може, ви поділитесь зі мною хоч дрібкою... Ні, ні, я сам бачу, що прошу у вас забагато. Пробачте, будь ласка.

Локвуд холодно відповів:

— Ніхто з нас не коментує нашої роботи. Сподіваюся, що Джордж знає про це так само. З нетерпінням чекаю вашого перекладу рукопису, пане Джоплін. Дякую за те, що приділили нам свій час.

Уклоняючись і всміхаючись, низенький архіваріус пішов. Локвуд дочекався, поки Джордж повернеться з передпокою.

— Сьогодні Кіпс поставив стежити за нашим домом Кет Ґодвін, — повідомив він. — Я сказав Джопліну, щоб він нічого не розповідав їй, якщо вона його питатиме.

— Бачу, що ви з ним добре заприятелювали, — зауважив Локвуд.