Агенція «Локвуд і К°». Череп, що шепоче

Птахи в садку замовкли — вражені, напевно, появою постаті, що наближалась до кухонних дверей. На дверях уже стояв Локвуд; через секунду Костомаха-Фло увійшла до кухні в своїх величезних чоботях і принесла з собою полотняний лантух, похмурий настрій і болотяний сморід. Завмерши біля входу, вона мовчки дивилась на нас.

Удень її синя куртка здавалась геть вицвілою, а щодо голови, то важко було сказати, де закінчується волосся й починається солом’яний бриль. По джинсах розпливлась величезна пляма сірого мулу, а кругле обличчя оздоблювали всі можливі відтінки бруду. Іншими словами, всі моторошні наслідки нічної роботи було добре помітно. Блакитні очі дивились із сумнівом і тривогою, а зухвальства в поведінці майже не залишилось, ніби денне світло трохи наполохало її.

— Ласкаво просимо, — сказав Локвуд, зачиняючи двері. — Добре, що ти прийшла.

Продавчиня артефактів мовчала. Вона оглядала кухню — шафки, посуд, їжу на столі. Мені вперше спало на думку питання: де вона їсть і спить, коли не працює на річці?.. Я кахикнула:

— Привіт, Фло. Хочеш кави?

— Еге ж, не відмовлюсь... хоч і не звикла пити її о такій годині. — Зараз її голос був тихший і спокійніший, ніж уночі. — А тут у вас затишно, Локі. Навіть особистий охоронець є.

— Нед Шоу? — перепитав Локвуд. — Ти його помітила?

— Так, я його помітила. А він мене — ні, бо саме дрімав з газетою в руках. Хоч я все одно зайшла сюди ззаду — перелізла в садок через мур, далі від чужих очей. Я не хочу ганьбити себе спілкуванням з такими, як ви. — Вона посміхнулась, вишкіривши напрочуд білі зуби.

— Правильно робиш, — погодився Локвуд. — Молодець.

Джордж, який тим часом готував каву, значуще кахикнув.

Локвуд насупився:

— О, пробач... Дозвольте вас познайомити. Фло, це Джордж. Джордже, це Фло. Ну, Фло, що ж ти нам принесла? Чула що-небудь новеньке про Джуліуса Вінкмена?

— Чула, — відповіла Фло. — Аукціон буде завтра ввечері. — Вона помовчала. — Для Вінкмена це надто швидко. Ця річ у нього лише два дні, а він уже задумав продати її. Звичайно, може, вона просто дуже цінна, та подейкують, що йому просто кортить мерщій її позбутись. Чому? Бо вона вкрай огидна. Всілякі ходять чутки...

— А про те, що Вінкмен убив Карвера, теж говорять? — запитала я.

— Так, я чула про цю невеличку пригоду. — мовила Фло. — Він ніби помер отут, у вашому домі. Що це з тобою. Локі? Тобі набридла поважна репутація? Ні, про те, що вбивця Вінкмен, не кажуть. Та я сама певна, що він міг би вбити Карвера. Подейкують, що це дзеркало завдає прикрощів усім, хто має з ним справу. Один з людей Вінкмена зазирнув туди, кати поряд нікого не було, й помер... Подайте мені, будь ласка, цукорницю.

Джордж підсунув їй чашечку кави на невеличкій таці.

— Дай їй ще столову ложку, — порадила я. — Щоб заощадити час.

Блакитні очі позирнули на мене, проте Фло не відповіла нічого й відразу взялася до кави.

— Отже, про аукціон, — вела вона далі. — Біля станції Блекфрайрс, на північному березі Темзи, багато старих складів судноплавних компаній. Зараз ці склади здебільшого стоять порожні, й туди ніхто не заходить, крім таких волоцюг, як я. От Вінкмен і накинув оком на одне таке місце — колишній склад «Ростокської риболовної компанії», прямісінько біля берега. Він облаштує його для аукціону, проведе торги й забереться геть. Усе триватиме дуже швидко — якусь годину чи дві.

Локвуд пильно поглянув на неї:

— А коли відбудеться аукціон?

— Опівночі. Тільки для запрошених покупців.

— Там є охорона?

— Ще й яка! Справжнісінькі бугаї!

— Ти добре знаєш це місце, Фло?

— Так. Колись прочісувала той берег.

— А чи буде завтра опівночі приплив?

— Так, буде. Великий... — вона сердито позирнула на мене, і я тихенько зітхнула. — А в тебе що сталось?

— Тільки-но згадала! — відповіла я. — Завтра ж дев’ятнадцяте червня, субота! Вечірка в агенції «Фіттес»! Я геть забула про неї!

— Я теж, — погодився Локвуд. — Проте чому б нам не вбити двох зайців одразу? Справді... Ніч у нас вийде неабияка!— Він підійшов до стола. — Джордже, давай чайник! Люсі, неси печиво! Фло, сідай, будь ласка, за стіл!

Ніхто з нас не поворухнувся. Ми всі заціпеніло дивились на нього.

— Двох зайців одразу?.. — перепитав Джордж.

— Це дуже просто, — відповів Локвуд, і його усмішка осяяла цілу кімнату. — Завтра ввечері ми насолодимось вечіркою. А потім спробуємо викрасти дзеркало.

21