Агенція "Локвуд і К°". Сходи, що кричать

— Гаразд. — Він зсунув окуляри на свій товстий ніс. — Гаразд. Може, це й правда. Я поміркую над твоїми словами. А поки я це робитиму, поглянь, будь ласка, на цей запорошений старий звіт, який я відшукав учора — саме тоді, коли ви так ефективно забули взяти з собою залізні ланцюги. Це уривок житлового реєстру, що стосується будинку 62 на Шин-Роуд, де ви саме побували. Повний список його власників за останнє століття. Дивись: наприкінці списку — подружжя Гоуп; про них ти вже знаєш. А от про цю власницю ти не знаєш нічого: панна Аннабел Е. Ворд, що купила цей будинок п’ятдесят років тому. Запам’ятай це ім’я. А тепер — про причину, чому я вчора так довго порпався в Національному архіві, шукаючи імена всіх цих власників по газетах. Навіщо? Бо я не люблю сюрпризів. Але — от уже сміх! — один сюрприз мені все-таки трапився. Мене, бач, зацікавило: чи не привертав до себе хтось із цих власників широкої уваги — з будь-якої причини. І що ж? Один з них привернув-таки цю увагу!

Забрудненими в чорнилі пальцями він дістав ще один аркуш — нечітку ксерокопію маленької газетної статті. Стаття була з «Ричмондського Оглядача»?, випущеного сорок років тому.

ЗНИКЛА ДІВЧИНА!

ПОЛІЦІЯ ПРОСИТЬ допомоги

Поліція, що розслідує зникнення відомої молодої світської особи, панни Аннабел Ворд, вчора звернулася до населення в пошуках свіжої інформації.

Панна Ворд, двадцяти років, мешкала на Шин-Роуд у Ричмонді. Востаннє її бачили проти ночі в суботу, 21 червня, коли вона вечеряла в товаристві друзів у нічному клубі «Галоп», на Челсі-Бридж-Роуд. Відтоді, як вона близько півночі покинула клуб, і аж донині про неї нічого не відомо. Детективи опитали всіх знайомих дівчини, та це нітрохи не прояснило справи. Якщо хтось має про неї будь-які відомості, прохання зателефонувати за номером, вміщеним нижче.

Тривають пошуки зниклої дівчини, актриси-початківця й відомої постаті в світських колах. За останні кілька днів було оглянуто її будинок і прилеглі території. Поліційні водолази обшукали тутешні ставки й річки. Тим часом батько дівчини, пан Джуліан Ворд, запропонував солідну винагороду за будь-які спо

— Що, важко читається? — обізвався Джордж. — Не нарікай на себе: адже тут цілих два абзаци! Дозволь, я коротко поясню тобі. Вони не зазначили її точної адреси, проте цілком очевидно, що ця Аннабел Ворд — та сама особа, що згадується в житловому реєстрі. Дати так само збігаються. Отож вона мешкала на Шин-Роуд, 62 — там ви з Локвудом учора розшукували привида. Простий збіг? Можливо, й так. Але ця знахідка змусила мене сісти й зробити кілька нотаток. Потім я помчав додому, щоб розповісти все вам, але й тут на мене чекав сюрприз — ви вже пішли. Я не хвилювався — адже ви озброєні як слід. І тільки згодом я помітив, що ви забули ланцюги.

Запала тиша. Привид у склянці перетворився на зернисту, променисту масу, що поволі оберталася, наче вода на дні свердловини.

— Ну то й що? — поцікавився Джордж. — Щось із цього стало б вам у пригоді минулої ночі?

Всередині мене ніби відкрився отвір, куди затягло всю лють. Я відчувала лише нескінченну втому.

— У тебе є її фотографія? — запитала я.

Звичайно ж, вона в нього була. Джордж витяг її із своїх паперів.

— Тільки оця.

Знімок був з іншого числа «Ричмондського Оглядача». Дівчину в довгому хутряному пальті зняли при світлі ліхтарів, коли вона виходила надвір. Стрункі ноги, блискучі зуби, висока зачіска, що скидалася на вулик. Напевно, щойно вийшла з якогось світського клубу чи бару, про які так люблять писати газети. Якби вона досі була жива, то, напевно, й зараз — уже в окулярах — прикрашала сторінки тих часописів, які гортав Локвуд. А я б її ненавиділа.

Проте все було не так. У моїй пам’яті спливало інше обличчя — безоке, висохле й заткане павутинням, що визирало з-поміж цеглин. Мене огорнув смуток.

— Так, — промовила я. — Це вона.

— Чудово, — тільки й спромігся відповісти Джордж.

— Тут сказано, що її будинок оглядали, — пробурмотіла я. — Мабуть, не дуже старанно.

Ми стояли біля стола й дивились на фотографію та давно забуту, п’ятдесятилітньої давнини, газету.

— Хай там хто заховав її тіло, він зробив це якнайкраще, — сказав нарешті Джордж. — До речі, не забувай: це сталося ще до значного поширення Проблеми. Ось чому вони не викликали екстрасенсів.

— Але чому привид не з’явився відразу? Чому минуло стільки часу?

— Можливо, в будинку було забагато заліза. Самого вже залізного ліжка в кімнаті вистачило б. А Гоупи могли зробити ремонт, поміняти меблі — й таким чином знову вивільнити Джерело.

— Вони давно переробили цю кімнату, — зауважила я. — Перетворили її на кабінет.

— Будь-що це вже не має значення. — Джордж зняв окуляри й протер їх краєм своєї футболки.

— Пробач, Джордж. Ти казав правду. Нам слід було дочекатися тебе.

— Дурниці. Я просто мав вийти раніше, щоб приєднатися до вас. Але ввечері так важко спіймати таксі...

— Я просто божеволію від того, що він не телефонує. Страшенно хвилююсь. Сподіваюся, що з ним усе гаразд.