Агенція "Локвуд і К°". Сходи, що кричать

Та врешті, — провадив Локвуд, — я переконався, що Блейк тут ні до чого. Цю ідею підказало мені уважне вивчення напису. Хіба не дивно, що ініціали Аннабел Ворд відтворюють її ім’я й прізвище, а її залицяльника — Г’юґо Блейка — лише ім’я? А що означають цифри: II. 2. 115? Якийсь код? Чи дата? Прошу у вас пробачення за те, що я був таким бовдуром.

Він позирнув на годинник, а потім усміхнувся Ферфексові:

— Усе зробила Люсі, Ферфексе. Вона знайшла фотографію, де ви стоїте в товаристві молодих людей, серед яких і Енні Ворд. Тоді я зрозумів, що ви запросили нас сюди аж ніяк не боротися з привидами. У потязі я прочитав про вашу акторську молодість — і пригадав, що Енні Ворд так само була актрисою. Ось і зв’язок між вами. А також я зауважив, що ви грали на сцені під своїм другим ім’ям — Вільям Ферфекс. Це й дало мені нове тлумачення літер «А Ф В». Не «Аннабел Ворд», а «Аннабел і Вільям».

Старий, як і раніше, не поворухнувся — лише трохи нахилив голову. Тепер його очі ховалися в глибокій тіні.

— Значення цифр я не міг розшифрувати аж дотепер, — провадив Локвуд. — Ми були надто заклопотані Сходами, що Кричать, тож мені бракувало часу. Проте я здогадався, що цей напис — «Г. II. 2. 115» — стосувався п’єси, в якій ви грали разом з Енні Ворд. Я ладен закластися, що це — якась сентиментальна цитата з цієї п’єси, яка доводить, що між вами існували дуже тісні стосунки. — Він поглянув на фотографію, що прикрашала стіну. — Я припустив, що «Г.» означає «Гамлет» — це ваша найулюбленіша п’єса. Проте це не може підтвердити ніхто, крім вас. — Локвуд усміхнувся й згорнув руки на колінах. — Ну, що ви на це скажете, Ферфексе? Настав момент для пояснень!

Ферфекс і тепер не поворухнувся. Може, він заснув? Це було цілком можливо — його могла приспати довга Локвудова промова. Тим часом чоловік із револьвером нетерпляче засовався біля книжкових полиць.

— Пів на п’яту, сер, — обізвався він.

З крісла заскреготів старечий голос:

— Так, так... Ще одне запитання, пане Локвуде. Ви знайшли напис... Чому ж ви одразу не показали кулон поліції?

Локвуд помовчав кілька секунд.

— Мабуть, із гордощів, — нарешті відповів він. — Мені хотілося розшифрувати цей напис самому. Я хотів здобути славу агенції «Локвуд і К°». То була моя помилка.

— Зрозуміло. — Ферфекс підняв голову. Якщо досі він здавався просто старим, то тепер набув якогось мертвотного вигляду: запалі блискучі очі, сіра шкіра обтягує кістки. — Гордощі завдають людям страшної шкоди. Для вас і ваших колег вони означатимуть смерть. А для мене — велике каяття. — Він зітхнув. — Що ж, ваші докази переконливі, а інтуїція — чудова. Ці останні цифри справді стосуються «Гамлета», де ми з Енні грали багато років тому. Там ми й познайомились. Я був Принцем Данським, а вона — Офелією. Напис означає: «Дія II, сцена 2, рядки 115 — 118». Ось вони:

«Не вір

, що зорі є вогні,Що сонце зійде зрання;
Не вір у правду без брехні,
 А вір в моє кохання...»[1]

Старий замовк і втупивсь у пітьму.

— Це з послання Гамлета до Офелії, — нарешті пояснив він. — Гамлет пише їй про своє кохання — сильніше й певніше за будь-яке явище всесвіту. У п’єсі, звичайно, вона втопилась, а його отруїли, проте суть залишилась. Між ними була пристрасть... як між Енні та мною.

— Проте це не завадило вам убити її, — втрутилась я, вперше заговоривши до Ферфекса.

Старий блиснув на мене своїми очима-камінцями:

— Ви ще дитина, панно Карлайл. Ви не розумієтесь на таких речах.

— Ви помиляєтесь, — презирливо відповіла я. — Я достеменно знаю все, що відчувала Енні Ворд. Я сама відчула це, коли торкнулась кулона.

— Чудово, — відповів Ферфекс. — Я завжди вважав, що такий Талант, як у вас, завдає більшого клопоту, ніж треба. Відчувати смертельний біль інших людей? Для мене, правду кажучи, це занадто.

— Я відчувала не те, як вона помирала — швидко заперечила я. — Мені передалися її почуття, коли вона носила це кольє. Я знаю все про її стосунки з вами.

Спогади про це ще не покинули мене. Я досі відчувала й істерію дівчини, і її дикі ревнощі, горе, лють, і, нарешті — кінець...

— Який дурний Талант! — відповів Ферфекс. — Однак тоді ви повинні знати й те, якою темною, непростою особою була Енні Ворд. Вона мала легковажну, підступну вдачу — й водночас була дивовижною красунею. Ми обоє грали в аматорських виставах — і це дозволяло нам бути разом, бо свої стосунки ми приховували від усіх. Енні не мала шляхетного походження — її батько, здається, був кравець, — тож мої батьки позбавили б мене спадщини, якби дізнались про наші взаємини. До того ж Енні завжди хотіла слави. Я опирався — це неминуче розлучило б нас. Тоді вона покинула мене, — він огидно вишкірив свої зуби, — й почала зустрічатися з цим дурнуватим жевжиком Г’юґо Блейком. Він був мерзотник, і Енні чудово це знала. Тож незабаром вона повернулася до мене.

Він хитнув головою й заговорив гучніше: