Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

Андрій Щекун, координатор кримського Євромайдану, ділиться спогадами про ситуацію, що передувала анексії: «Було відчуття того, що ситуація в Криму з кожним роком змінюється не в кращий бік. Останні роки чисельно збільшилися фінансові видатки на різноманітні проросійські акції. Наприклад, бюджет щорічних заходів до дня народження Пушкіна «Великое родное слово» починався від 900 тисяч гривень в перші роки до 3 мільйонів в останні. І це тільки одна потужна акція в червні кожного року. І тоді, коли реальний річний бюджет державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» в Сімферополі складав не більше 900 тисяч гривень! Іншим нахабним наочним прикладом стало збільшення накладу газети «Русичи», що друкувалася в російській друкарні Севастополя «Флаг Родины» й одночасно розповсюджувалася в усіх парафіях Української православної церкви Московського патріархату».

Ідея цієї книги народилася в мене відразу, коли я познайомився з останнім бестселером відомого американського письменника Тома Кленсі «Право остаточного рішення» (Commandauthority, разом із Марком Гріні), де зроблений фантастично точний прогноз російської анексії Криму.

Автор завершив роман у вересні 2013 року, а за місяць помер через серцевий напад. Книга вийшла вже по його смерті, у грудні 2013-го. У власній футуристичній манері Том Кленсі передбачив майже все, що відбудеться насправді буквально за півроку: за його сюжетом, у недалекому майбутньому Росія нападає, захоплює український Крим, розпочинає війну на Донбасі, атакує Естонію...

Востаннє я був у Криму 21 — 24 лютого 2014 року, провівши чотири дні в Сімферополі в сімейних справах. Це були дуже важкі дні, одразу після кривавих подій на столичному Євромайдані, коли загинули герої Небесної Сотні.

Крим на тлі цих буремних подій видавався райським острівцем, де нічого не відбувалося, життя було тихим і спокійним. У кримській столиці я жив у центрі, за дві хвилини від Радміну (Ради міністрів АРК), тому встиг побачити й перші мітинги під Верховною Радою АРК, де збиралися «тітушки» та представники розформованого кримського «Беркута», і мітинги кримських татар, які відбувалися на площі Леніна прямо перед будівлею Радміну. Єдине, що тоді справді хвилювало кримчан, — колапс банківської системи, і аж ніяк не міфічна громадянська війна, про яку їм значно пізніше розкажуть російські пропагандисти.

У ті дні — пам'ятаю, бо сам із цим стикнувся — із жодної банківської картки зняти гроші було неможливо, до відділень центральних українських банків стояли величезні черги, а в банкоматах суму зняття обмежили тисячею гривень.

Тоді ще ніщо не віщувало страшних подій, які охопили півострів уже за кілька днів. Звідти я поїхав увечері 24 лютого потягом №12 Сімферополь — Київ, щоб, як виявилося, більше не повернутися.

Поїхав, бо 26 лютого мав бути в Москві на прямому ефірі в програмі «Политика» з Пєтром Толстим і Алєксандром Гордоном на «Первом канале».

У Криму я застав перші сплески сепаратизму, зокрема перший масовий мітинг у Севастополі 23 лютого, де його організатор Алєксєй Чалий проголосив себе мером міста й повідомив, що на півострові росіянам загрожують міфічні бандерівці та «правосеки», які збираються приїхати потягами й напасти на мирних кримчан.

Коли відео з мітингу показали в ефірі «Первого», а ведучий Толстой попросив мене прокоментувати, я підтвердив, що на момент мого від'їзду Крим був спокійним: відбувалися окремі мирні зібрання прихильників Євромайдану та Росії, але в останніх брали участь і російські громадяни, що на тлі передвиборної кампанії заборонене. Толстой же відповів кремлівською пропагандистською страшилкою — вона саме почала ротацію в ефірах російських телеканалів — про міфічні «поїзди дружби» з «бандерівцями» і «правосеками».

Насправді проросійські та проукраїнські мітинги для Криму доволі звичні, тож діям радикальних російських націоналістів особлива увага не приділялася. Але того дня, 26 лютого, перед будівлею Верховної Ради АРК відбулися перші мітинги, де дві великі стихії стикнулися безпосередньо.