Читаем Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни» полностью

Ось що про це говорить сам Арсен Аваков: «У Криму був безлад, і 24 лютого ми туди полетіли з Наливайченком. Ми поспішали за Януковичем, прямо по гарячих слідах. До речі, він [Янукович. — Прим.ред.] знав, що ми прилітаємо, і покинув країну з Криму. Тоді нас у цих силових операціях супроводжував «Беркут», який потім перейшов на інший бік [сепаратистів. — Прим. ред.], і Нацгвардія, яка значною частиною повернулася в Україну. Ми заблокували [аеропорт. — Прим.ред.] «Бельбек», думаючи, що туди може полетіти або звідти може вилетіти Янукович. Тому ми полетіли до Сімферополя, а вже із Сімферополя поїхали прямо в Бельбек. Упевнилися, що там ситуація під контролем.

Ми переконались, що в Бельбеку Януковича нема й він там не з'являвся, що там стоять наші підрозділи, і поїхали далі на його дачу, в Масандру. Лише потім нам стало зрозуміло, що ми йшли за ним із запізненням на дві — три години. Зрештою, частина його особистої охорони повернулася назад».

У зізнанні, яке Владімір Путін зробив під час засідання клубу «Валдай» уже 24 жовтня 2014 року, йдеться про фактично сенсаційні деталі операції з вивезення Януковича: «Не приховуватиму, ми допомогли йому перебратися в Крим. <...> До Києва повертатися [йому. — Прим. ред.] не було сенсу. Усі забули про всякі домовленості. <...> Він попросив вивезти його до Росії, що ми і зробили», — розповів російський президент.

У словах Путіна найбільше привертає увагу пасаж не про допомогу втечі до Росії, а про те, як «ми допомогли йому перебратися в Крим». Адже саме шлях Януковича з Маріуполя до Ялти викликає найбільше запитань, особливо в аспекті допомоги російських спецслужб. Це зізнання Путіна трохи прояснює дійсний ступінь контролю російською розвідкою та спецпризначенцями ситуації на півострові станом на 23 лютого 2014 року, за чотири дні до першої появи «зелених чоловічків» у будівлях Верховної Ради Криму та Радміну.

Політична криза в Україні, наслідком якої стали Революція Гідності та зміна політичних еліт, спричинила політичне загострення в найбільш проросійських регіонах України, особливо в Криму й на Донбасі, де активно поширювалися та пропагувалися ідеї «руського міра».

Через відчутну слабкість нової української влади (новий уряд був призначений лише 27 лютого) і втечу Януковича Кремль, використовуючи кримських сепаратистів, організував 23 лютого на площі Нахімова в Севастополі проросійський мітинг «Народная воля против фашизма на Украине». Російські ЗМІ заявили про 20 тисяч учасників, місцеві джерела повідомляли про 3 тисячі. Мета була очевидною — створити чи продовжити підтримку альтернативи Майдану — Антимайдану. Учасники протестної акції змінили на флагштоку прапор України на російський державний, постійно скандували «Россия!», «Путин — наш президент!», «Россия, мы брошены, возьми нас обратно!», вимахуючи триколором, на сцені виступали проросійські активісти — «Русь единая», «Русский блок» та ін.

Учасниками мітингу, за твердженням Дмитра Білоцерковця, були переважно члени родин військовослужбовців Чорноморського флоту Росії, які проголосували за «нового мера» (згідно з Конституцією України, особливий статус Севастополя не передбачав посади міського голови) -одіозного бізнесмена, власника групи «Таврида Електрик», громадянина Російської Федерації Алєксєя Чалого, а також відмовилися «платити податки до Києва».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Афганская война. Боевые операции
Афганская война. Боевые операции

В последних числах декабря 1979 г. ограниченный контингент Вооруженных Сил СССР вступил на территорию Афганистана «…в целях оказания интернациональной помощи дружественному афганскому народу, а также создания благоприятных условий для воспрещения возможных афганских акций со стороны сопредельных государств». Эта преследовавшая довольно смутные цели и спланированная на непродолжительное время военная акция на практике для советского народа вылилась в кровопролитную войну, которая продолжалась девять лет один месяц и восемнадцать дней, забрала жизни и здоровье около 55 тыс. советских людей, но так и не принесла благословившим ее правителям желанной победы.

Валентин Александрович Рунов

Военная документалистика и аналитика / История / Военная документалистика / Образование и наука / Документальное
Брежневская партия. Советская держава в 1964-1985 годах
Брежневская партия. Советская держава в 1964-1985 годах

Данная книга известного историка Е. Ю. Спицына, посвященная 20-летней брежневской эпохе, стала долгожданным продолжением двух его прежних работ — «Осень патриарха» и «Хрущевская слякоть». Хорошо известно, что во всей историографии, да и в широком общественном сознании, закрепилось несколько названий этой эпохи, в том числе предельно лживый штамп «брежневский застой», рожденный архитекторами и прорабами горбачевской перестройки. Разоблачению этого и многих других штампов, баек и мифов, связанных как с фигурой самого Л. И. Брежнева, так и со многими явлениями и событиями того времени, и посвящена данная книга. Перед вами плод многолетних трудов автора, где на основе анализа огромного фактического материала, почерпнутого из самых разных архивов, многочисленных мемуаров и научной литературы, он представил свой строго научный взгляд на эту славную страницу нашей советской истории, которая у многих соотечественников до сих пор ассоциируется с лучшими годами их жизни.

Евгений Юрьевич Спицын

История / Образование и наука