Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

Відомий кримський тележурналіст Олександр Янковський так пригадує події тих днів на півострові: «22 лютого 2014 року стало зрозуміло, що Янукович утік з України. А вже 23 лютого люди вийшли на великий мітинг на площі Леніна в Сімферополі. Там були й кримські татари, і росіяни, і українці. Активісти хотіли знести пам'ятник Леніну негайно. У принципі, уже все для цього було готове. Але вирішили дати можливість зробити це міській владі. Навіть встановили термін — до 10 днів».

Як бачимо, 23 лютого стало «тестовим» днем на початку так званої Кримської весни. Переконавшись у пасивності місцевої адміністрації та силових структур, сепаратисти й Кремль вирішили вийти за межі Севастополя, поширивши свої дії на весь півострів.

24 лютого. БЛОКАДА СЕВАСТОПОЛЯ

За свідченням проукраїнських активістів, цього дня неідентифіковані БТР [очевидно, вони належали ЧФ РФ. — Прим. ред.] повністю перекрили всі в'їзди-виїзди до Севастополя.

Там уже з'явилися протитанкові «їжаки»⁵, у місті почали формуватися загони «самооборони». Голова МВС Арсен Аваков прокоментував це так: «Я не можу говорити, бо це компетенція СБУ. Однак учора я також займався цим. І нам вдалося зупинити певні негативні дії у Криму»⁶.

Голова Ради міністрів автономії Анатолій Могильов виступив із заявою щодо закликів активістів проросійського мітингу в Севастополі 23 лютого зняти його з посади: «Я категорично не згоден із тим, що, як то кажуть, треба б Могильову піти. Корабель одержав пробоїну, капітан в єдину шлюпку сів, віддав честь, утер сльозу й пішов із цього корабля! Я таким капітаном бути не хочу»⁷.

Анатолій Могильов був одним із керівників так званої «македонської команди». Фактично він стояв за розробкою всіх злочинних схем за часів панування на півострові Партії регіонів. На місцевих виборах 2010 року всі кандидати до Верховної Ради АРК, усі кандидати на міські голови, усі списки в міські ради погоджувалися безпосередньо за участю прем'єра Криму Василя Джарти та його першого заступника Павла Бурлакова.

Багато людей уважали, що свого максимуму використання адмінресурсу досягло на території Донецької та Луганської областей — то це не зовсім правда, точніше, зовсім неправда. Зоною максимального тиску адміністративного ресурсу була саме Автономна Республіка Крим, де опозиційним кандидатам неможливо було діяти взагалі, де їх залякували, зокрема й фізично. Установлення саме цього режиму страху й терору під егідою Партії регіонів відбувалося при безпосередньому керівництві Анатолія Могильова, Василя Джарти та Павла Бурлакова. Могильов зробив усе можливе, щоби висунути на перші ролі місцевого мультимільйонера бізнесмена Володимира Константинова, якого донецькі відверто вважали не дуже розумним, а поза очі називали блазнем.

Справді, у Константинова була репутація не дуже розумної людини, яка змогла побудувати свій бізнес і заробити свої статки здебільшого на родинних зв'язках. Донецькі розглядали його чи не єдиною маніпульованою, суто прохідною фігурою на посаді голови Верховної Ради АРК. За повного засилля «македонців» на всіх щаблях влади — у Радміні, у ВР АРК, місцевих радах — потрібно було створити принаймні ілюзію присутності місцевих на керівних посадах. Вони, зокрема Могильов, розглядали Константинова на ролі «бесполезного идиота», що нічим не може загрожувати гегемонії «македонських». Багато хто з них відверто глузували з метросексуальної зовнішності Константинова, називаючи його «напомадженою особою з вибіленими зубами».