Ангели по десять шилінгів

— Шпигун?!

— Звичайно, сер. Лише тепер я бачу, що моя впевненість, ніби я безпомилково розбираюся в людях, мені ж і помстилася. Але вчора я була твердо переконана в тому, що ви належите саме до тих, хто ночами порушує мій сон і наполегливо щось шукає в будинку… Чарівну паличку, чи що?.. Гадають, що завдяки їй моя дорога подруга подавала безкорисливу допомогу багатьом бідним.

— Яку саме?

— В тім-то й річ, сер, що я не знаю. Її манера діяти була надзвичайно таємничою. До неї часто приходили нещасні люди прохати підмоги і, залишаючи Касл-Хоум, були такі задоволені, немовби одержали тут по зливку золота. Я робила все, аби дізнатися, що вона їм казала чи давала. Годинами простоювала навшпиньках під її дверима, боса на холодних кам'яних плитах, намагалася в замкову щілину підгледіти, ставила моїй дорогій померлій подрузі такі ж хитромудрі запитання, які ставите ви мені, але зі своїми криміналістськими здібностями я досягла — даруйте на слові, сер — не більше, ніж ви.

— Отже, ви стверджуєте, що не маєте найменшого уявлення про те, що відбувалося між місіс Шеклі і її відвідувачами?

— Ні, я цього не стверджую. Правда, за її життя все для мене було оповите млою, хоч я й прочитала всю літературу з цього питання, починаючи від Агати Крісті й кінчаючи Рексом Стаутом.[1] Трохи розвиднилося мені тільки після появи в Крайстчерчі Мак-Гівена. Це сталося тижнів через три по тому, як моя дорога вірна подруга розпрощалася з білим світом.

— Хто цей Мак-Гівен?

— Старий пірат. Але я вважаю його порядною людиною, хоч він і впіймався якось на дрібниці, вирішивши, що для срібних ложок аптекаря Квентіна його дірява кишеня буде надійнішим місцем, ніж шухляда буфета. Між іншим, я скажу вам, чому він це зробив. Влітку для колишнього моряка блукати — справжня втіха: завжди знайдеться якийсь курник, де можна переночувати. Проте взимку такій старій людині, як Мак-Гівен, доводиться сутужно, і він марить теплим закутком. За шість срібних ложок інспектор Абернаті міг дати Мак-Гівену тільки три місяці — тим більше, що йшлося про чайні ложки, які належать лицемірному Квентіну. Але ж ні! За клопотанням доброго Джорджа старий одержав цілих півроку і провів їх у нашій гарній теплій в'язниці.

У Чеда знову спалахнула підозра, що місіс Порджес намагається збити його з пантелику, і він суворо запитав її:

— Яке відношення має Мак-Гівен до таємниці місіс Шеклі?

— Коли його випустили з в'язниці, він, майже ридаючи, прибіг до мене і став благати хоча б голівку одної з цих голих фігурок. До речі, мене завжди дивувало, чому моя подруга — звичайно така сувора в моральному відношенні — зберігала в себе ці штучки… Коли я сказала йому, що викинула на смітник повну валізу порцелянових ангелів, він аж позеленів і пробурмотів, заїкаючись: «О боже! Ви не повинні були цього робити!» А потім миттю схопив заступ і помчав до смітника. Ніколи я не бачила, сер, щоб людина працювала так завзято — за годину він перерив увесь смітник.

— Він шукав ангелів?

— Ну, звичайно, сер! Шукав так, ніби там була скриня із золотими дукатами. І зрештою дещо знайшов: чотири цілих фігурки і силу-силенну голівок, ніжок, ручок, крилець.

— Певно, ці ангели до певної міри служили розпізнавальними знаками! — допитувався Чед. — Той, кому місіс Шеклі вручала таку штучку, міг пред'явити якісь вимоги до таких товстосумів, як Фенвік, не ризикуючи одержати стусана?

— Висловлюєтесь ви досить образно, сер, але цілком ясно. Так воно і є. Замість штурхана Мак-Гівен одержав од міської ради, очолюваної шановним бургомістром Лоуелом, невеличкий будиночок і навіть трохи грошей, на які завів курей.

– І саме тоді ви продовжили освячений небом шантаж, забравши в Мак-Гівена всі фігурки?

— Деякі фігурки я знайшла і на смітнику. Я сію добро всюди, де тільки можу.

— А щоб запасу цих ангелів вистачило надовго, ви їх, зрештою, побили і замість цілої фігурки вручали тим, хто просив допомоги, голівку чи ніжку?

— Так воно і є, сер. Тепер вам зрозуміло, чому я злякалася, коли в Касл-Хоумі з'явилися ви. Я була певна, що ви прибули з метою шпигувати за мною.

— Але ж яким чипом місіс Шеклі шантажувала фігурками шановних людей Крайстчерча? Може, вона знала про якісь факти, що становили для них небезпеку? Цим можна було б, звичайно, пояснити і появу духа покійної місіс Шеклі, і всякі інші казочки, якими ви хотіли забити мені баки.

— Але зрозумійте, сер! Я робила це тільки для того, щоб налякати вас і вигнати з Касл-Хоума. Я ж не знала, що й ваше серце прихиляється до бідних людей.

— Я гадаю, що справа тут вельми серйозна, — вголос висловив свої думки Чед. — Інакше такі типи, як Фенвік, власник універсального магазину Бредбері чи пастор Стерджен, не стали б просто так на коліна. А що справа серйозна, то й ставитися треба серйозно до всіх дрібниць… І коли ж почався шантаж на користь добрих людей?