Ангели по десять шилінгів

Коли Чед закінчив пояснення, Хаббард деякий час мовчав, стежачи за вогнем у каміні. Джун теж притихла, поглядаючи на двері тераси, за якими виднілося безхмарне вечірнє небо з місяцем і зірками. «Ідіотський час, — заскреготав зубами Чед. — Тебе змушують думати про якусь вигадану гармонію, а про неї нічого й мріяти, доки люди будуть носити шкури своїх пращурів шерстю всередину і зможуть вчинити будь-яке насильство, якщо впевняться в безкарності злочинів».

Хаббард відкашлявся.

— Я переконаний, що Девід Лайнор знає про якісь факти, що стосуються Касл-Хоума і пов'язані зі смертю і зникненням Меріел, і він хотів розповісти вам про них, але враз злякався. Але чому?

— Справді, чому? Я теж не можу збагнути, — погодилася з ним Джун.

Чед набив люльку. Він згадав чомусь, як торік посміявся над сером Александром Дарвеном. На веселому благодійному святі, де вино лилося рікою, Чед раптом заявив, що сер Александр, дарма що міністр освіти, не напише правильно жодного з десяти слів, які він йому продиктує. А коли заінтригований міністр дав можливість заманити себе в пастку, то, на превеликий свій жаль і на щиру радість усієї країни, повинен був визнати, що в англійській мові є десятки слів, правопис яких під силу тільки мовознавцям. Чед відчував, що й зараз в його голові починає зароджуватися цікава ідея, яка випливає із суперечливості речей.

— Мене осяяла думка, — Чед прикусив нижню губу, — яка, очевидно, допоможе нам просунутися вперед. Коли розшукують убивцю, то в першу чергу завжди перевіряють тих людей, які з тої чи іншої причини здаються підозрілими. А що, коли цього разу зробити навпаки: шукати вбивцю серед тих небагатьох людей, які поза всякою підозрою.

— Ви маєте на увазі когось певного? — спитав Хаббард.

— Та хоча б і вас.

Джун сплеснула руками. Чед не звернув на неї ніякої уваги.

— Готовий побитися об заклад, — почав він обережно, — що ви, наприклад, не зможете довести свого алібі на той час, коли була вбита й викрадена місіс Меріел. Чи, може, я помиляюся?

— Мені здається, ви заходите надто далеко, — роздратовано кинув Хаббард.

— Справа не в тому, далеко я заходжу чи ні, я просто хочу перевірити своє припущення, — з усмішкою відповів Чед. — Ну, то як: зможете чи ні?

— Звичайно, але дайте поміркувати, — Хаббард намагався приховати своє невдоволення. — Справді, на той час у мене нема алібі. Я сидів вдома сам і дивився телевізійний спектакль «В чеканні Годо» Беккета, якщо вам так цікаво.

— Я не буду розпитувати про зміст п'єси, ви навряд чи пригадуєте подробиці? — провадив далі Чед.

Замість відповіді адвокат повільно витяг з рота сигару й підвівся.

— Ще лише одне запитання, вельмишановний добродію. — Якщо Чед хотів, то міг бути нестерпним. — Як справи з вашими прибутками? У вас є статки? Чи ви заробляєте на окремих процесах так добре, що можете собі дозволити такий усамітнений спосіб життя, який ведете? Але мені здається, що ви не такі вже й багаті. Вашу автомашину вже давно пора відвезти на звалище.

— Я вдячний вам за ті години, які провів у вашому товаристві, — Хаббард уклонився Джун і вийшов.

— Ти… Ти просто… — Джун не могла підшукати потрібного слова, — грубіян. Ось ти хто! Грубіян і неук!

— Місіс Порджес! — Чед відчинив двері до вітальні.

— Слухаю вас, сер.

Маленька, тендітна, з охайно зачесаним сріблястим волоссям, місіс Порджес швидше була схожа на світську пані часів рококо, ніж на домоправительку.

— Міс Джун виїздить до Лондона, допоможіть, будь ласка, їй зібратися.

Джун схопилася з місця, губи її тремтіли від люті.

— Ти ще пошкодуєш! — видушила вона, не звертаючи уваги на присутність старої пані. — Прийде коза до воза…

Перш ніж піти, місіс Порджес, як і завжди, сказала й своє слівце:

— Якщо хочете знати, я так, як і ваш наречений, терпіти не можу Хаббарда, — заявила вона Джун категоричним тоном. — Це справжній гультіпака! Цілими днями він прилизує та розчісує свої вусики, полірує нігті, бігає за жінками та стовбичить на кухні. Уявляєте собі, чоловік з ложкою в руці біля кухонної плити їсти готує? Та ще й знаходить у цьому задоволення! Хіба це чоловік?! Дивно, чому він ще не займається в'язанням! До речі, —вона зробила паузу, — цей нероба вам безсоромно набрехав. У минулий четвер замість спектаклю «В чеканні Годо» транслювали футбольний матч між «Глазго Рейнджерс» і міланським «Інтером».

Чед запитливо подивився на місіс Порджес.

— Я підслуховувала вашу розмову за дверима і чула кожне слово. У мене ще непоганий слух і хороша пам'ять, тільки очі починають відмовляти.

— Цікаво, дуже цікаво. — Чед почав розглядати свої нігті.

Джун удала, що вона справді збирається пакувати речі.

— Я йду вкладатися.

— Якщо прийде кореспонденція на твоє ім'я, я переправлю її тобі.

Через чверть години, коли Чед ввійшов до своєї кімнати, він побачив, що Джун лежить на постелі, уткнувшись обличчям у подушку, й ридає. Поруч з ліжком стояла наполовину зібрана валіза.

— Неук… Чудовисько… Грубіян… — аж заголосила вона, але цього разу зовсім не сердито.

Вони помирилися й незабаром заснули. Наступного ранку Джун твердо вирішила: