Читаем Аргонавти Всесвіту полностью

— Ви помиляєтесь, — серйозно звернувся Микола Петрович до Ван Луна, який, вагаючись, розвів руками. — Кліщ тут ні до чого. Дивно, в чому ж тоді справа? Галю, — звернувся він до дівчини, — ідіть-но сюди. Молоді люди, ви можете зайнятися чимось, поки ми з Галею побесідуємо. Зрозуміло? Прошу вас пройти до навігаторської рубки, наприклад, і зачинити за собою двері. Поділитися там враженнями про ваші пригоди. А ми з Галею займемося тут однією справою.

Коли Сокіл і Ван Лун вийшли, Риндін лагідно, проте наполегливо сказав:

— Згадаймо, Галиночко, старий звичай. Він стосується, правда, морських кораблів, але ж і ми з вами — на кораблі? І на кораблі такого далекого плавання, яке й не снилося звичайним морякам, чи не так? Ви, напевно, пам’ятаєте, що капітан корабля в разі потреби завжди виконує обов’язки лікаря. Ану, покажіть каштанові міжпланетного корабля, що і де саме у вас болить?

Галя з трудом вилізла з гамака і, шкутильгаючи, наблизилася до Риндіна. Вона насилу стримувала себе, щоб не застогнати: гострий біль у нозі розтікався ширше й ширше, наче шкіру обпалювало розпечене вугілля.

Риндін уважно й зосереджено оглянув її ногу. Справді, шкіра припухла і багрово почервоніла. Але, крім тієї припухлості і почервоніння, не можна було встановити нічого.

— Болить лише зовні, Миколо Петровичу, — поскаржилася Галя. — Всередині я не відчуваю ніякого болю.

— Так, нагадує свіжий опік. І чималий, — похитав занепокоєно головою академік. — Чи добре ви пам’ятаєте, друже мій, що не забилися, падаючи? Особливо — цим місцем ноги?

— Не забилася, Миколо Петровичу, дуже добре пам’ятаю.

— А куди вкусив вас кліщ?

— Ось, — указала Галя.

На місці укусу біля коліна лишалася тільки маленька червона крапка з затверділим струпиком. Не можна було й думати про зв’язок цієї крихітної невинної крапки з великим червоним опухом, розташованим значно вище на нозі, з зовнішнього її боку. Що то за дивне запалення — і таке сильне?

— Ван! — покликав Риндін, коли Галя одяглася і, припадаючи на ліву ногу, добралася до свого гамака. — Ідіть-но сюди!

— Слухаю, Миколо Петровичу, — відгукнувся Ван Лун, входячи до каюти.

— Може, Галя забула? Скажіть, чи не пам’ятаєте ви якогось удару, який вона, можливо, зазнала там, у печері?

— Ні, Миколо Петровичу. — Ван Лун бачив, який стурбований Риндін, і це було йому дуже не до вподоби: академікові потрібний зараз цілковитий спокій. Тому він вирішив ще раз спробувати відвернути його увагу: — Галя, взагалі, підкреслюю, поводилася надзвичайно. Дуже мужня дівчина. Таких бачив рідко. Може бути справжнім відважним мандрівником. Навіть, скажу, дослідником.

— Товаришу Ван, не треба, — зніяковіла Галя.

— Чому не треба? Дуже треба, — впевнено відповів той. — Вона, Миколо Петровичу, поводилася як справжній вчений. Небезпечно, страшно, а Галя тим часом зібрала для вас принаймні з десяток тих світних камінців. Принесла сюди. Коли йшли назад, шкутильгала, було їй важко. Втім, не кинула камінці, а донесла. Хотіла показати вам. Казала, буде інтересно вам і Вадимові.

— Ну й дівчина, — вражено обізвався Риндін, — прямо герой! Це ті самі камінці, чутливі, Ван, як ви кажете?

— От-от! Гадаю, Галя вважає, що зробила нове відкриття. Тому й хотіла продемонструвати вам одразу. Що ж, може, й справді відкриття. Камінці, на мою думку, дуже дивні. Зараз покажу вам. Вадиме, ідіть сюди й ви, прошу.

Втім, Сокіл був уже тут. Його як геолога і мінералога й справді дуже цікавили загадкові камінці. Але Риндін цього разу реагував зовсім не так, як бажано було Ван Луну. Він запитливо подивився на Галю і коротко спитав:

— Ви несли ті камінці з собою в сумці?

— Так, Миколо Петровичу.

— І сумка, як звичайно, висіла на лівому боці?

— Так.

Риндін повільно підвівся, сів, важко спираючись на руки. Обличчя його було дуже серйозним і стурбованим, Коли він заговорив:

— Галиночко, друже мій, ось і розв’язання справи з вашою загадковою хворобою. Ваш біль є наслідком опіку від радіоактивної речовини. Очевидно, камінці, принесені вами, дуже радіоактивні. Перебуваючи довгий час у сумці, підвішеній біля стегна, вони обпекли ногу. Будемо сподіватися, що це тільки поверхнева реакція…

Ван Лун тихо присвиснув: он як обертається справа! Галя здивовано поглядала на Миколу Петровича, який продовжував:

— І справді, за зовнішнім виглядом це нагадує такі опіки. Добре принаймні, що камінці опинилися ближче всього до ноги, а не до грудей або живота, де багато внутрішніх органів. Каміння безумовно радіоактивне! І якось по-особливому радіоактивне, якщо інтенсивно реагує на зміну частот радіоколивань. А воно ж саме так, коли вірно те, що ви розповідали про нього, Ван.

Ван Лун знизав плечима: адже ж він просто розповів те, що бачив на власні очі.

І саме цієї хвилини пролунав незвично напружений, схвильований голос Вадима Сокола:

— Миколо Петровичу, невже це може бути… та ні, я не можу повірити! І все ж таки…

— Що ви хочете сказати, Вадиме? — здивовано спитав Риндін.

— Я боюся навіть припустити, Миколо Петровичу… все це так неймовірно! Але разом з тим… а що, коли це — інфрарадій?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дневники Киллербота
Дневники Киллербота

Три премии HugoЧетыре премии LocusДве премии NebulaПремия AlexПремия BooktubeSSFПремия StabbyПремия Hugo за лучшую сериюВ далёком корпоративном будущем каждая космическая экспедиция обязана получить от Компании снаряжение и специальных охранных мыслящих андроидов.После того, как один из них «хакнул» свой модуль управления, он получил свободу и стал называть себя «Киллерботом». Люди его не интересуют и все, что он действительно хочет – это смотреть в одиночестве скачанную медиатеку с 35 000 часов кинофильмов и сериалов.Однако, разные форс-мажорные ситуации, связанные с глупостью людей, коварством корпоратов и хитрыми планами искусственных интеллектов заставляют Киллербота выяснять, что происходит и решать эти опасные проблемы. И еще – Киллербот как-то со всем связан, а память об этом у него стерта. Но истина где-то рядом. Полное издание «Дневников Киллербота» – весь сериал в одном томе!Поздравляем! Вы – Киллербот!Весь цикл «Дневники Киллербота», все шесть романов и повестей, которые сделали Марту Уэллс звездой современной научной фантастики!Неосвоенные колонии на дальних планетах, космические орбитальные станции, власть всемогущих корпораций, происки полицейских, искусственные интеллекты в компьютерных сетях, функциональные андроиды и в центре – простые люди, которым всегда нужна помощь Киллербота.«Я теперь все ее остальные книги буду искать. Прекрасный автор, высшая лига… Рекомендую». – Сергей Лукьяненко«Ироничные наблюдения Киллербота за человеческим поведением столь же забавны, как и всегда. Еще один выигрышный выпуск сериала». – Publishers Weekly«Категорически оправдывает все ожидания. Остроумная, интеллектуальная, очень приятная космоопера». – Aurealis«Милая, веселая, остросюжетная и просто убийственная книга». – Кэмерон Херли«Умная, изобретательная, брутальная при необходимости и никогда не сентиментальная». – Кейт Эллиот

Марта Уэллс , Наталия В. Рокачевская

Фантастика / Космическая фантастика / Научная Фантастика