Аркан вовків

Борцеховський спустився з літнього кабінету на двір, з насолодою закурив цигарку. Панувало бабине літо. Біля стежки, що вела до альтанки, нещодавно засіяли живий лабіринт, який можна було пройти, просто переступивши через стіни. Олександр, покурюючи, так і зробив. Йому подобалося переступати через перешкоди, які не встигли вирости.

Біля альтанки на варті завмерли двійко охоронців. Під дахом на столику у білих філіжанках парувала кава, поряд блищали карафки з вершками та різноманітними лікерами, а також кілька тарелів зі свіжою випічкою. Лакей чекав за спиною чоловіка, який діловито змочував пампушок у повидлі.

Попри теплий осінній день візитер був замотаний в чорну запилюжену опанчу. Років сорока, зовнішність не можна назвати ані відразливою, ані приємною, така собі непримітна зовнішність, якщо не зважати на розірване вухо. На волоцюгу не схожий, на чумака також... Темна конячка.

— Пане Борцеховський, — невідомий піднявся та легко вклонився. — Дуже радий, що ви знайшли кілька хвилин для невідомого підозрілого гостя.

Він трохи шепелявив. Олександр кивнув і руки не подав.

— Я не заберу багато часу, — продовжив гість. — Проте волів би, аби нашу розмову чули тільки ми двоє. За всієї поваги...

Борцеховський сів навпроти та спробував кави.

Міцна, з кардамоном, як він любить.

— Настільки приватна справа?

— Так, — кивнув чоловік.

— І ви не спробуєте мене вбити якимось хитрим засобом, коли ми залишимося наодинці?

— Як же тоді отримати від вас гроші? — вищирився незнайомець. У нього бракувало двох нижніх кликів.

Почуття гумору є, це добре. Борцеховський махнув прислужнику рукою, лакей вклонився та покинув альтанку.

— Ви знаєте моє ім'я, проте я не маю честі знати вашого.

— І не потрібно. Невелика честь... Заради безпеки обох сторін мені краще залишитися інкогніто.

— Як бажаєте, — Борцеховський з байдужим обличчям відставив горнятко. Тепер йому стало цікаво. — Переходьте до справи.

— Чув, що ви завзятий мисливець. Маю дещо, що може вас заінтригувати, — чоловік сьорбнув кави.

— Дуже сумніваюся, — магнат методично розділив десертною виделкою вишневий пляцок на кілька шматочків. — Мій нещодавно збудований мисливський будинок вщент забито головами оленів, кабанів, вовків, лисиць і ведмедів. Про опудала птахів та всілякої дрібноти навіть згадувати не буду. Я вгризся у жилу полювання настільки глибоко, що виснажив її. Тож ваша пропозиція запізнилася, пане інкогніто, бо мисливство перестало мене цікавити.

— Прості тварини не дуже захоплюють, безперечно, — відповів незнайомець, зробивши наголос на першому слові.

— Хочете запропонувати екзотичних? Контрабанда? — Борцеховський добродушно пирхнув.

— Екзотичних, — чоловік посерйознішав і кілька секунд дивився на нього. — Але не тварин.

— На що ви натякаєте? — добродушність магната як вітром здуло.

— Nihil verum est licet omnia, — процитував гість. — Полювати можна не тільки на звірів, пане Борцеховський.

Магнат рвучко піднявся, зачепивши кавовий столик. Філіжанки дзвінко підстрибнули та пролили каву. Охоронці обернулися.

— Стривайте! — крикнув незнайомець. — Я прийшов не для шантажу!

Той, кого шантажували неодноразово, міг відрізнити правду від брехні.

— Звідки вам відомо? — прошипів Борцеховський.

— Звідки більше ніхто не дізнається, — незнайомець підняв долоні у мирному жесті. — Заспокойтеся, пане. Слово честі, вам нічого не загрожує! Всі ми маємо якісь захоплення, що засуджуються лицемірним суспільством...

— Навіщо ви тут?

— Я приїхав запропонувати товар, — вкрадливо прошепотів незнайомець. — Дуже цікавий товар, значно кращий за тих безхатченків і волоцюг, якими ви розважаєтеся останнім часом. Авжеж, коштуватиме товар чимало... Але ви все одно придбаєте його. Бо вам сподобається.

— Ви занадто самовпевнені, — відрубав Борцеховський. — Приходите до мене додому, розмовляєте обурливими натяками. Я такого не потерплю! Кажіть прямо, або я кличу охорону.

— Кажу прямо: ми можемо продати вам унікальне створіння, два в одному, людину та звіра, — незнайомець легко усміхнувся. — Якщо бути точним, людину та вовка. Дві сутності на одне тіло. Рідкісне та коштовне тіло, значно цікавіше за будь-яку екзотичну тварину. Прикрасить ваше полювання новими барвами!

— Ви сказали, — магнат не мав продовжувати, бо чоловік уже радо кивав.

— Саме так, пане Борцеховський.

— Йдеться про те, що я подумав?

— Зі звичними кулями полювати на них важко... Допоки не набридне. Тоді достатньо змінити кулі на срібні, — незнайомець спокійно долив собі кави, наче розмова йшла за партію деревини. — Єдиний мінус, і я чесно про нього попереджаю: вони будуть трохи несповна розуму... Не до кінця розумітимуть, що відбувається навколо. Але їхніх мізків вистачить, щоби розпізнати небезпеку та намагатися врятуватися від неї. Ролі втікача цілком достатньо для ваших цілей, чи не так?

— Припустимо, що ви кажете це серйозно, і що я вам повірив, — Олександр уже був на гачку, але мав питання. — Хіба таких унікальних створінь не шукатимуть?