Аркан вовків

— Шукатимуть, пане Борцеховський. Але не у вас. Усі ризики на нашій стороні, а ви тільки платите за готовий товар. Конфіденційно та безпечно.

— Ця теоретична пропозиція скидається на спробу конкурентів улаштувати грандіозну підставу.

— Занадто складно, пане Борцеховський, — хитнув головою незнайомець. — Подумайте: конкурентам варто лише дізнатися про екстравагантні мисливські розваги, аби поховати ваше ім'я.

— Сказав незнайомець, який відмовився назвати власне та водночас намагається переконати мене у конфіденційності та безпеці.

— Ім'я — доволі переоцінений маркер, — чоловік допив каву і відставив філіжанку. — Я не можу вам нічого довести, пане Борцеховський. А навіть якби міг, то кожен доказ можна купити чи сфальсифікувати, хіба не так?

Борцеховський хотів було з'їсти шматочок пляцка, але апетит розтанув разом зі спокоєм.

— На цьому мою частину виконано: я приніс пропозицію. Тепер ваша справа, чи прийняти її. Пропозиція не є терміновою. Таке потрібно обдумати, я розумію. Як вирішите спробувати, почепіть на ворота червону стрічку: нехай прикрашає їх, доки не отримаєте листа з подальшими кроками нашої співпраці, — чоловік махнув рукою. — А як не наважитеся, то просто викиньте все з голови. Нічого не було. Що б ви не вирішили, я з вами ніколи більше не зустрінуся.

Незнайомець неквапом піднявся.

— О! Ледь не забув про головне.

Він дістав із внутрішньої кишені невеличкий папірець та поклав його під свою філіжанку.

— Ціна за один екземпляр. Сума не обговорюється, жодних знижок і відстрочок. Товар з'являтиметься сезонно та без розпорядку. Будь-які замовлення наперед неможливі. Ці умови лишатимуться незмінними на весь час нашої можливої співпраці, — незнайомець посміхнувся. — Як бачите, я теж ділок.

— І доволі безкомпромісний. Клієнтів таке відлякує.

— Лише непевних. А я монополіст, — гість посміхнувся. — На все добре, пане Борцеховський.

Чоловік вийшов із альтанки та в супроводі охорони подався до воріт.

Олександр дивився йому в спину і хлебтав схололу каву, наче воду. У ньому тремтіло добре знайоме збудження, передчуття вигідної угоди. Він узяв папірець, розгорнув і гмикнув від побаченої суми.

Незнайомець знав, як його зацікавити. Борцеховський міг заплатити вдвічі більше.

— Знайди якусь ганчірку червоного кольору, — крикнув він служці. — Дожени гостя і передай її від мого імені. Хутко!

— Слухаюся, пане, — лакей, високо підкидаючи ноги, побіг до маєтку.

Борцеховський відкинувся на спину та відправив до рота кусень пляцка. Йому подобалась вишня, бо нагадувала свіжу, позбавлену шкіри плоть.

Пляцок смакував відмінно.

***

Северин біг, як ніколи в житті — бо ніколи досі його життя не залежало від бігу.

Борцеховський кричав щось услід, але він не чув. Северин летів крізь хащу, прудкі лапки несли наосліп, чагарники хльостали по боках, а в голові калатала одна думка: втекти, втекти, втекти якнайдалі!

Уперше він був не мисливцем, а жертвою.

Я можу все виправити.

Він і досі не міг повірити у цю нісенітницю: якийсь магнат у своїх угіддях полює на обернених характерників заради розваги, а затим закопує їхні тіла біля мисливського будиночка!

Сліпі очі на відрізаній голові Вишняка, яка здавалася всохлою; байдужі постаті у сірому одязі та стрункі тонколапі собаки на довгих повідках; скуті кайданами голі брати; все це не могло бути правдою. Ще зранку всі були живі та здорові, жартували, перемовлялися у кімнаті корчми, збиралися в дорогу, як могло таке трапитися, все водночас змінилося, як...

Сплутані думки розрізав тонкий спів ріжків: полювання почалося.

Баскі коні понеслися в гонитву, хортів спущено з повідків, мисливці перегукуються і свистять... Цього разу ніхто не порятує Северина.

Я можу врятувати.

По теплих слідах летять вовкодави, запах його хутра, змішаного зі страхом і адреналіном, незримий зрадник, невідступно веде їх крізь ліс, за хортами скачуть коні, хриплять, гризуть мундштуки, ошалілі від галопу між дерев, копита виривають підмерзлу землю, вершники сурмлять у ріжки та весело кричать, за спинами в них рушниці, в очах пашить насолода переслідуванням.

Він мусить утекти. Він мусить вижити. Він мусить...

Довірся мені.

Мусить дістатися річки та заплутати сліди. Як той вовк із розірваним вухом. Неподалік має бути річка, так, біля людського житла завжди є вода, помилки бути не може, він уже чує її, це невеличка річка, точніше, простий лісовий струмок, благословенний та святий, розширений осінніми зливами, холодний та чистий, справжнє диво, яке несе спасіння, змиває запах, збиває слід, його шанс, ось він, свіжість та порятунок, і коні зупиняться, хорти скавучатимуть та кидатимуться в різні в боки в пошуках зрадливого запаху, чий труп спочиватиме на дні.

Вовк залетів у струмок, перекотився у ньому, помчав за течією, біг за холодною водою, рятівною стрічкою, біг, розплюскуючи навколо бризки ударами лап, а потім пірнув у ліс.

Він мусить втекти. Він мусить вижити.