Аркан вовків

— Важко не погодитися, братику, — Ярема зосереджено вичищав ножем чвир із люльки. — Дуже незатишно ночувати в кімнаті, з котрої тебе винесли непритомним.

— Як думаєш, скільки людей знадобилося, аби подужати твою вагу? — спитав Гнат.

— Не менше трьох.

Северин пригадав, як коліна притискають груди, чавлять із них повітря, а до обличчя притуляється отруйна тканина, і від спомину спиною пробігли сироти.

Пилип заграв знову. Тремтлива мелодія линула в небо, розліталася над лабіринтом, розчинялася в прохолодному повітрі.

— Треба і собі дримбу купити, — вирішив Бойко. — Як платню за жовтень заберу, так і куплю.

— А те добро, що ти з мисливців зібрав? — спитав Пилип, на мить відірвавшись.

— То Орисі на намисто.

Над альтанкою прошурхотіла невеличка сіра ворона, зробила коло, залетіла всередину та всілася на стола, обвівши компанію чорними перлинками уважних очей.

— От нахаба! Лети звідси, — Ярема махнув рукою.

Ворона обдарувала шляхтича зневажливим поглядом, перевела очі на Северина, каркнула і підстрибнула до нього.

— Щось принесла, — зауважив Пилип.

Здивований Северин зняв невеличкий шмат паперу, загорнутий навколо пташиної лапи. Ворона каркнула вдруге, схопила зі столу печивко та полетіла геть.

— Вороняча пошта? — Гнат аж підскочив. — Як голубина?

— Ні, — Ярема продув люльку. — Поштарські птахи навчені літати від будівлі до будівлі. А ця прилетіла саме до Щезника. Бачив? Тільки одна відома мені організація користується таким засобом зв'язку.

— Секретний клуб шляхтичів?

— Ковен, — відповів Ярема і забив почищену люльку тютюном із коноплями.

У посланні чорніли два коротких слова. Северин перечитав їх кілька разів, покрутив нотатку так і сяк, але більше у ній нічого не було.

— Себто такі пташки можуть знайти будь-кого і будь-де? — не вгавав Гнат.

— Наскільки мені відомо — так, — Яровий обережно прибив зілля великим пальцем.

— Малюче, ти ж шляхтич, а не відьмак, звідки тобі стільки відомо?

— Мамуньо має широке коло подруг, — відповів Ярема та розпалив люльку.

— Тобто якщо їх попросити відносити мої листи цукерочці напряму, — очі Гната вирячилися. — Аби Орися отримувала їх особисто, а не через скриньку інституту...

— Ти баньки не витріщай, бо повипадають, — докинув шляхтич. — Сумніваюся, що Ковен працюватиме тобі за поштарів.

— От відьми, — засмутився Гнат і перевів увагу на стихлого Чорнововка. — Що там пишуть, Щезнику?

— Вона просить вибачення, — відповів Северин розгублено.

— Хто? — здивувався Ярема. — Та відьма? До котрої ти... Та ну!

— Мабуть, ти правий, Енею, — сказав Чорнововк. — Я нічого не розумію у жінках.

— Ніхто не розуміє, — махнув рукою Гнат. — Ти сильно не засмучуйся, бо все одно не збагнеш. Слухай, якщо вже така оказія, а можеш її спитати, чи зможе вона пересилати мої...

— Ні.

— Недобра ти людина, брате, — похитав головою Гнат. — І навіщо я тебе вчу шабельного бою?

— Для чого вона написала? Не розумію, — Северин підвівся і копнув стовпчик альтанки. — То гарбуза дасть, то пробачення просить...

— Одне з двох: або їй погано від того, як вона повелася, або їй чогось від тебе треба, — озвався Пилип.

— Або все разом, — додав Ярема.

— Ти їй вибачиш? — поцікавився Гнат.

— Не знаю, — відповів Чорнововк. — За останні тижні вона просто з голови вискочила. Я навіть не згадував її.

— Так-так, — Гнат глибокодумно накрутив оселедця навколо вуха. — То вона тобі байдужа?

— Не знаю, — відповів Северин. — Піду речі зберу.

Насправді він просто втік від розмови.

Послання Ліни заскочило зненацька, вибило зі стану похмурої готовності до найгіршого, і це дратувало. Якого біса вона про нього згадала? Все, що Ліна хотіла сказати, було промовлено, то нащо місяць потому вибачатися? Що заважало зробити це тоді, коли воно мало значення? І що йому тепер із цим вибаченням робити?

Чорнововк розіпхав речі по саквах, після чого зрозумів, що робити йому тепер геть нічого. Повертатися до альтанки не хотілося. Аби згаяти час та втекти від зайвих думок, він засів за давно нечитану монгольську книжечку легенд. Захар не втомлювався втокмачувати, що знання мови треба постійно живити, як багаття підгодовують хмизом, інакше воно згоряє та лишається саме вугілля. За книгою Северин заснув.

Після сніданку до маєтку прибули двоє скарбничих — утримувати палац під контролем Ордену та підготувати документи до численних установ із правильними формулюваннями інциденту, що трапився у маєтку.

Шаркань привітав хазяїна щасливим іржанням. Северин заходив до нього щодня з якимось гостинцем, але сьогодні замість їжі тримав упряж та сакви, чому жеребець радів несамовито.

— Так-так, друже, — юнак заспокійливо погладив коня по холці. — Я також засидівся.

У нозі пострілював біль, але постійні перев'язки та відносний спокій пішли на користь: рана не кровила, не турбувала при ходьбі, нагадувала про себе тільки при певних зусиллях, наприклад, коли він сідав верхи.

Перед головними сходами палацу кипіло. Ватага призначенців, Семен із помічниками біля возу, Катря та другий контррозвідник, пара скарбничих, і все це під кількома десятками поглядів з вікон.