Аркан вовків

— До місця обміну ще миля, — повідомив Семен, чию лису голову прикрашала тепла хутряна шапка.

— Саме тому станемо тут.

Візник мовчки пішов розпрягати коней. Він завжди слухався наказів та допомагав за потреби, але намагався уникати розмов із сіроманцями, тримався осторонь їхньої компанії і навіть ночував окремо на возі, між торбинок провіанту.

— Пам'ятаєш цю місцину? — спитав коняра Самійло.

— На пам'ять не скаржуся.

— Звідки приїздив віз продавців? Чи він на тебе вже чекав?

— Ні, це я його завжди чекаю, — Семен почухав потилицю, натерту шапкою. — Я за дві години до зустрічі стовбичу на місці, бо так мажордом наказує: мовляв, краще прибути зарання. А той назустріч мені іде, від кордону. Шеляги показали, возами обмінялися та роз'їхалися в різні боки, от і вся зустріч, ні тобі добрий день, ні до побачення.

— Ясно. Вартові лишаються тут і влаштовують табір. Розвідник, — Книш кивнув Мирону Деригорі, — за головного. Табір покидати забороняю. Решта за мною.

Призначенці та контррозвідники поїхали далі.

— Куди це вони? — поцікавився Семен.

— Перевірять місцину, — відповів Мирон. — Ретельно вивчать землі навколо та оберуть найкраще місце для спостереження. І спробують знайти місця ймовірних засідок.

— Засідок?

— Всіляке може бути.

Семен заходився допомагати Яремі з багаттям та вечерею, а інші характерники збирали хмиз.

Уже завтра, — думав Северин, — уже завтра вони побачать Савку та звільнять його. Аби тільки з Павичем усе було гаразд! Аби з ним нічого не зробили... Бо якщо мажордом не помилявся щодо стану полонених, яких привозили до маєтку...

Ні, все буде добре, повторював собі Чорнововк, Савка з іншого тіста. Все буде добре. Вони ще посміються на цим випадком за кухлем пива у шинку.

Гнат воював із трухлявим деревом і Северин прийшов на допомогу, роздумуючи над тим, чи матиме сенс заїхати до Соломії, якщо його призначать вартовим до якогось паланку неподалік Старих Садів.

От бісова Ліна! Збаламутила йому спокій. Чорнововк зусиллям волі викинув відьму з думок, але натомість прийшла синьоока Катря. І за що йому таке нещастя?

Северин лайнувся та навмисне забився об невеликого пенька.

— З тобою все гаразд? — спитав Пилип.

— Як у казці, — відповів Северин, стрибаючи на одній нозі, та шепотів усі лайки, які вивчив від Гната.

Решта загону повернулася присмерком, коли вечерю приготували, а хмизу було зібрано на ніч уперед.

— Розвідка минула добре, — Книш умів розмовляти та їсти юшку водночас. — Ми знайшли кілька гарних схованок, але вони стоять непотривоженими. Можливо, з їхньої сторони дійсно буде один чоловік без додаткового супроводу.

Семен здивовано на нього подивився.

— Обмін має відбутися о десятій ранку, — продовжував Самійло. — Тож підйом перед світанком. Харчі кидаємо тут, у возі має лишитися тільки скриня з грошима. Ми спостерігатимемо за обміном із зручного місця.

Він вказав ложкою на Семена.

— Що залишиться тобі невідомим, аби ти не виказав його необережним поглядом.

— Як накажете.

— При обміні поводься як завжди. Якщо він щось запідозрить, то вб'є тебе.

— Я завжди поводжуся як завжди, — відповів Семен і стенув плечима. — Навіщо мене вбивати?

Северин не міг заснути, вслуховуючись у потріскування ватри та дихання лицарів навколо. Вже за кілька годин вони побачать Савку... Невже нарешті цей пошук добіжить кінця?

Уранці табір покинули без охорони. Якщо звірі розпатрають харчі, то невелика втрата, вирішив Самійло.

Їхали зосереджені та мовчазні. Северин відчув, як напруження передалося Шарканю, і той ішов в ногу з іншими кіньми, не намагаючись чкурнути, як він полюбляв витворяти вранці. Пилип натягнув маску до перенісся і його дихання виривалося з-під тканини невеличкими хмарками пари. Ярема крутив у руках люльку, проте навіть не пробував набити її зіллям. Мирон смикав обвислі вуса.

Зустріч мала відбутися у розлогому яру, біля великої, у два людських зрости, кам'яної брили, що невідомо звідки там взялася.

На прощання Самійло видав візникові фальшивого шеляга і знову повторив усі накази щодо поведінки, а той слухняно кивав.

— Ну, з Богом, — сказав Книш.

Семен перехрестився і рушив воза. Важка скриня з сотнею дукачів віддалилися, а характерники поїхали до місця спостереження. Його нічного знайомця, брата Променя, ніде не було видно. Северин наважився спитати про нього Книша.

— Має окреме завдання, — відрубав брат Полин.

Призначенці знайшли майданчик на височині серед дерев, де яр та місце обміну виднілося як на долоні, а самих спостерігачів помітити було важко. Характерники прив'язали коней неподалік, підійшли до урвища і завмерли між дерев. З кручі споглядали, як возик неспішно котився дорогою, віддалявся, аж поки не завмер біля каменя.

Лишалося дві години.

Час тягнувся згуслою смолою. Северину хотілося міряти землю кроками, аж ноги чухалися, але всі стояли без руху, і він стояв разом з ними. Хотілося обмінятися думками з братами, але всі мочали, і він також зберігав тишу. Аби якось себе зайняти, Северин безупинно крутив у пальцях древнього таляра.