Аркан вовків

— На першому році примудрилися по вуха вляпатися у потаємну справу. Якщо здумаєте цим вихвалятися... Особливо на п'яну голову... Я особисто вистежу базікала та виріжу йому язика! — Катря красномовно підкинула ніж на руці.

Вони знову кивали.

Сестра Іскра поводилася з Северином так, наче ніякого цілунку не було, і це його влаштовувало. Чорнововк не міг збагнути, чи то був тимчасовий вибух почуттів, миттєвий сплеск у секунди великого напруження, чи щось інше... Але допитуватися не бажав. Бо, за винятком того моменту, решта діалогів із сестрою Іскрою не вдавалася.

На останньому привалі неподалік Буди над характерниками зашурхотіли крила і знайома сіра ворона всіла-ся на голову Шарканя.

— Знову ти, — буркнув Северин.

Кінь роздратовано форкнув, струснув головою, ворона злетіла, але швидко повернулася. Так повторилися ще двічі, після чого Шаркань змирився з нахабою. Ворона каркнула.

— Що за дідько? — здивувалася Катря.

— Пише тут брату Щезнику одна молода відьма, — всміхнувся Гнат.

— Його палка шанувальниця, — підтримав Ярема.

— Це вже не вперше, — додав Пилип.

— Он воно як, — процідила Катря.

Чорнововк спробував спопелити поглядом братів разом із їхніми смішками. Ворона знову каркнула, кілька раз переступила з лапи на лапу.

— Та знаю, не галасуй, — роздратовано відповів Северин і забрав у птаха листа.

Цього разу він був значно більший.

«Не марнуватиму твій час, пишу одразу про головне. Маю доволі небезпечну справу. Поруч потрібен той, кому я цілком довіряю.

Тому я пишу тобі.

Розумію, що це може видатися знущанням. Якщо ти гнівишся, не вибачив, не хочеш мене бачити, не маєш часу, абощо — пиши прямо і відверто! Я повелася негідно і сказала багато гострих слів. Не бійся поранити мене, як я поранила тебе. Я заслужила.

Але якщо раптом ти зможеш... буду щиро рада. І чекатиму щовечора на тому самому місці на березі Дніпра. Пам'ятаєш його?

Ліна.

П.С. Надішли відповідь з птахом. Без листа не полетить».

Северин підняв очі на ворону. Та, немов на підтвердження постскриптуму, клацнула дзьобом та перелетіла йому на плече. Він негайно зігнав її, після чого ворона повернулася на голову Шарканя.

— Дай вгадаю, — сказав Ярема. — Цього разу потрібна відповідь.

— Твою ясну голівоньку та в Червону раду, — огризнувся Северин.

— Що пише? — голосно прошепотів Гнат.

Чорнововк зітхнув. Навіть Пилип дивився на нього з цікавістю.

— Не відчепитесь, допоки я не розповім?

— Не відчепимося, — гуртом підтвердила трійця.

— Я теж послухаю, — з викликом сказала Катря.

Це і турбувало Северина. Якщо братам він міг все легко розповісти, то коли слухала Катря... Все чомусь ставало складніше. Значно складніше.

— Загалом, — промимрив Северин. — Потрібна моя допомога... З якоюсь важливою справою.

Брати одностайно обурилися.

— Та вона збиткується! — Ярема потрусив кулаком. — Спочатку до біса послала, а тепер допомоги хоче? Думає, що може туди-сюди тобою крутити, як їй заманеться?

— Ох, ця непостійна жіноча натура, — промовив Гнат і запнувся, поглянувши на сестру.

— Моя непостійна жіноча натура, — мовила та, — бажає видати ляща, але помилує з огляду на те, що якийсь вилупок надер тобі дупу і ти ледь живий.

Гнат спохмурнів й замовк.

— То що відповіси? — спитав Пилип.

— Не знаю.

Ворона каркнула і знову спробувала пересісти йому на плече, але Чорнововк рішуче її зігнав. Не вистачало тільки пташиного посліду на одязі!

Ватага рушила далі.

— Моя порада, братику: тримайся від неї подалі, — сказав Ярема. — Та відьма тобі не принесе нічого, крім сумнівів та бентеги.

— Дякую за турботу. Я самотужки розберуся.

Яровий кивнув, заходився забивати люльку і Северин послідував його прикладу. Ліна мала талант збивати його з пантелику, коли він встигав про неї забути.

Чорнововк видихнув кубло диму на ворону. Та забила крилами, полишила голову Шарканя і пересіла натомість позаду на сакву.

— Ти так просто не відчепишся? — спитав характерник.

У відповідь пролунало каркання.

Люлька рішення не принесла. Можливо, йому вдалося привести думки до ладу, якби не погляд Катрі, що до самої Буди свердлив його спину.

— Як передумаєш, приїзди до нас! — запросив Ярема на роздоріжжі.

— Обов'язково.

Северин звернув до корчми Буханевича, де у стайні ворона знову скочила йому на плече. Чорнововк зітхнув, дав птахові спокій і вирішив якомога швидше написати відповідь, аби позбутися набридливого посланця.

Він піднявся з ліжка і довго намагався розкрутити похідний каламар, який діставав бозна-коли, ледь не заляпавши все навколо чорнилом. Перо Северин підібрав просто з підлоги.

— Красно дякую, — вклонився вороні.

Якщо птахи вміли знизувати плечима, то, певно, саме це ворона і зробила. Северин нагострив кінчик пера, розправив на столі чистий аркуш, поставив каламар та завмер, втупившись у папір без жодної думки.

Востаннє, коли він писав Ліні, все завершилося погано. Але тепер вона написала першою.