Читаем Аркан вовків полностью

— Гірше, ніж перше перетворення.

Северин здригнувся.

— А на третю повню Звір опанує тебе попри будь-який опір, — Захар підвищив голос та викарбував кожне слово: — Северине, ніколи не доводь до третьої повні. Ніколи.

— Так, учителю.

Джура уявив, як дике створіння вривається до свідомості, заливає хвилею шаленства, захоплює все й несеться з радісним виттям, мчить крізь ніч у пошуках жертви, а він, бранець у власному тілі, здатен лише спостерігати, як убиває людей.

Захар пахнув люлькою, посміхнувся та сказав іншим тоном:

— Той самий мій знайомець, до речі, якось спробував перекинутися в одязі. Заплутався у власній сорочці! З люті порвав її на ганчір'я зубиськами, а потім бідкався, що та вишиванка від діда у спадок дісталася. То насправді велике мистецтво — вистрибувати з одягу так, щоб він не заважав після обернення. Та ще й у битві! Особливо взимку.

— Звучить непросто.

— Нічого, кожен через це проходив. Ще опануєш чудернацькі науки.

Северин підозрював, що вчитель вигадав цього знайомого для подібних оповідок.

— А якщо на велику відстань вовком відбігти, то це ж треба повертатися за речами... І шукати.

— За власним запахом їх знайти нескладно. Але ти маєш рацію, інколи це до дідька незручно, — Захар вибив люльку. — Важка доля сіроманця.

Далеко-далеко зачулося виття.

— Як справжні вовки ставляться до нас?

— Тварини розумні. Вони бачать крізь твою подобу. Помітив, як відреагували Шаркань і Руда?

— Вони не злякалися.

— Отож. Так само вовки відчувають, що ти інший. Вони не нападуть, бо ми значно більші за них, проте ніколи не приймуть за свого. Між нашими родами, скажімо так, панує порозуміння, але не більше того.

Те, що розповідав Захар, було втаємничене до ночі срібної клямри — адже кожен джура міг відмовитися від ритуалу, навіть передумати під час його проведення, і на тому його учнівство закінчувалося. Але відколи Северин став на вовчу стежку, то міг тепер дізнатися все, що його цікавило. Повіки злипалися, але юнак вперто змушував себе не засинати.

— Скільки часу можна перебувати у вовчій подобі?

— З роками все більше. Я знаю кількох братів, які можуть днями жити у вовчій шкурі. Наприклад, вчитель твого батька, Іван Чорнововк, один із Ради Сімох осавул, відомий тим, що цілий тиждень пробув оберненим. Не знаю, чи то правда, чи то перебільшені чутки — бо навіщо комусь стільки часу гасати вовком?

Джура придивився до великого пальця, кров'ю з якого він змазував губи.

— Поріз затягнувся, — він торкнувся грудей і провів долонею по шкірі. — Та й синці позникали...

— Перетворення лікує такі дрібнички, — Захар забив люльку вдруге. — Проте при сильному пораненні воно не працює. Бачив я вовків, тіло яких не витримувало болю та без наказу перетворювалося на людське. А після смерті поготів.

Северин ковтнув ще вина та добряче позіхнув.

— Візьми ще меду. На вино не налягай, бо воно тобі для крові, а не для сп'яніння. Не забув, чому не можна обертатися п'яним?

— Бо вовче тіло не здатне перетравити багато алкоголю... помирає від отруєння... так загинув джура Мамая на ймення Пугач, — джура відверто клював носом.

— От-от, — Захар забрав у нього пляшку і собі приклався до вина. — Забувся сказати. У вовчій подобі ти — викапаний батько! Вугільне хутро, жовті очі. Уроджений Чорнововк! Я ніби Ігоря побачив, коли тобі дорогу заскочив — думав, що ти у відповідь з боєм накинешся. Розповім йому про це у наступному листі. Думаю, він зрадіє. А, можливо, захоче побачити те на власні очі! Га? Що думаєш, Северине?

Северин спав. У сні він мчав серед вовків.


***


— Думав, буде якось урочисто, таємниче. Як у ніч срібної клямри. А було... — юнак пожував, добираючи потрібне слово. — Буденно.

— Я попереджав, що так і буде, — нагадав Захар. — Ти розчарований?

— Хіба що своїми відповідями. Данилишин мене розгромив і, здається, зробив це з неабияким задоволенням.

Вони трапезували у Володимира, який з урочистої нагоди посадив їх за столик біля найвідомішої шаблі з колекції. Северин трощив другу таріль дерунів зі шкварками, запиваючи пізній обід пивом.

— Данилишин, відверто кажучи, неприємний тип, але розвідка при ньому працює як годинник, — зазначив учитель. — Забіла відповіла на твоє питання?

— Вважайте, що не відповіла, — махнув виделкою Северин.

— Шкода, — Захар підняв кухоль. — П'ю за твій успіх! Просити ще чи наївся?

— Зараз пуп розв'яжеться.

— Тоді відпочинь. На заході сонця під дубом Мамая отримаєш золоту клямру.

— Повірити важко, — похитав головою Северин.

— А мені ще важче. Обернутися не встиг, як ти прямо на очах із малого хлопчика вимахав на козарлюгу!

Після ситного обіду Северин заліз у ночви, ледь не заснув у воді, доплентався до ліжка та провалився у сон. Уві сні лісовик украв новеньку золоту клямру і тікав лісом, а Северин переслідував його та ніяк не міг наздогнати.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сердце дракона. Том 9
Сердце дракона. Том 9

Он пережил войну за трон родного государства. Он сражался с монстрами и врагами, от одного имени которых дрожали души целых поколений. Он прошел сквозь Море Песка, отыскал мифический город и стал свидетелем разрушения осколков древней цивилизации. Теперь же путь привел его в Даанатан, столицу Империи, в обитель сильнейших воинов. Здесь он ищет знания. Он ищет силу. Он ищет Страну Бессмертных.Ведь все это ради цели. Цели, достойной того, чтобы тысячи лет о ней пели барды, и веками слагали истории за вечерним костром. И чтобы достигнуть этой цели, он пойдет хоть против целого мира.Даже если против него выступит армия – его меч не дрогнет. Даже если император отправит легионы – его шаг не замедлится. Даже если демоны и боги, герои и враги, объединятся против него, то не согнут его железной воли.Его зовут Хаджар и он идет следом за зовом его драконьего сердца.

Кирилл Сергеевич Клеванский

Фантастика / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Героическая фантастика / Фэнтези