Аркан вовків

— Архієрею перекажемо! Ми запам'ятали! На вас паде анафема! Анафема! Диявольські виродки!

Гнат підібрав грудку землі, метнув у голову крикуна, але той ухилився і побіг швидше. Лики Ісуса та Діви Марії тріпотіли та з осудом дивилися на сіроманців. З-за дерев долітало:

— Патріарх Київський! Вкрали монету, безбожні злодюги... Кара Господня! Напад на вірян! Поплатитесь...

Марко похитав головою і пробурчав кілька міцних слів.

— Брате Кременю, але ми ж не мусимо зайвий раз налаштовувати проти себе простий люд, — невинно зауважив Гнат.

Вишняк зміряв його крижаним поглядом і відповів:

— Це були виняткові обставини.

— Угу, — пробубонів Гнат. — Тобто як тобі закортіло комусь пику натовкти, то виняткові обставини, а як нам, то зась...

— Ти щось сказав, брате Енею?

— Мовчу.

Марко подарував слобожанину ще один важкий погляд, після чого звернувся до Ярового:

— Брате Малюче, а ти чого носа похнюпив? Тільки-но таким радісним був.

Ярема зітхнув.

— Не хочеться анафему.

— Справді? — Вишняк гмикнув. — Боїшся вигаданого прокляття від людей, коли носиш на собі справжнє?

Шляхтич почухав руду макітру та про всяк випадок перехрестився.

Тим часом Северин відійшов до дуба: там чекав лист. Червоні літери пропливли та розтанули, потойбічний шепіт стих, а Северин завмер біля стовбура, ніби зачарований, і повірити не міг у те, що тільки-но почув.

Прийшов роздратований Вишняк.

— Щезни, брате Щезнику, — наказав він. — Маю надіслати термінову доповідь.

Северин забрався до ватаги та покликав усіх до себе.

— Монету власнику ти так і не повернув, — зауважив Пилип.

— Забудь про кляту монету. Я маю важливішу новину.

— Що трапилося?

Три пари очей уважно очікувально дивилися на нього. Северин перевірив, чи не підслуховує Марко, і затим повідомив:

— Павич написав.

Розділ 9

«Щезнику від Павича.

Нас дурять, брате. Замішана вся Рада Сімох! Вони приховують правду про смерть твоєї мами.

Треба зустрітися. Тільки наша київська ватага. Нікому не довіряйте! Якщо спіймають — всьому кінець. Будьте обережними.

Чекатиму щоночі під дубом біля села Тихі Броди починаючи від післязавтра. Два тижні. Опісля мушу змінити схованку та не знаю, коли зможу вийти на зв'язок. Нехай Мамай допомагає».

Пилип задумливо потер лоба, Гнат сплеснув у долоні, а Ярема заревів:

— Він живий!

Северин цитьнув на нього, бо Марко міг почути.

— Гівнюк! Ми тут вітер у полі ловимо, а він сховався, — сказав Гнат.

— Сподіваюся, що він цілий та здоровий, — прошепотів Ярема. — От тільки лист бентежний. Що він такого дізнався?

— Гадки не маю, — відповів Северин.

— Звучить паскудно, — резюмував Гнат. — Що робити будемо?

Северин не встиг відповісти, як позаду намалювався Марко.

— По конях, — оголосив призначенець. — Ще одне село треба сьогодні опитати.

Ватага перезирнулася. Чорнововк мотнув головою, мовляв, пізніше. Характерники мовчки розсілися верхи, а Вишняк провів їх підозріливим поглядом.

Дорога, дощ, люди по корчмах: ні, панове, не бачили такого, вашого брата тут рідко зустрінеш; хрестик біля села на Вишняківській мапі пошуків, знову дорога... Все минало повз увагу Северина.

Невгамовний Савка! Балакучий та веселий мрійник, який хотів прославитися та стати народною легендою. Що ти знайшов такого небезпечного?

Северин спробував уявити, що відчуває людина, за якою полює Сірий Орден: ані хвилини спокою, віч-на-віч проти всього світу, загнаний одинак. Мабуть, так почувалися недобитки Вільної Зграї, які переховувалися від призначенців... Проте вони заслуговували на смерть, а Деригора не скоїв нічого лихого.

Найперше, що Северин зробив би на місці Павича — викинув перо, що привертало забагато уваги, поголив голову та поміняв коня... І забився би подалі від усіх позначок в атласі характерників.

Савко, що ж ти такого відкопав? Написав тоді, коли вони зневірилися, відкрив таке, через що має переховуватися, дізнався правду про долю мами...

— Голова у хмарах! — гарикнув на вухо Вишняк.

Загартований Шаркань, який не боявся пострілів, тривожно заіржав.

— Ні-ні, я все чую, — сполохався Северин.

— Тоді відповідай на моє питання.

— Е-е-е... можете повторити?

— Нічого ти не вчишся, телепню, — зітхнув Марко. — Той із хрестами волав про вкрадену монету. Що він мав на увазі?

— Він мав на увазі оце, — Северин неохоче дістав таляр та передав командувачу. — Знайшов її на землі.

— Вирішив не повертати?

— Якби вони ввічливо поводилися, то повернув би.

Марко уважно розглянув монету, кивнув і обережно віддав Северину.

— Я теж засмутився би його втраті. Колекційний таляр вартує бійки.

І призначенець поїхав собі вперед. Северин здивовано подивився в спину Вишняку. Він очікував прочуханки, але натомість уперше побачив у командувачі... людину?

Гнат на здивований погляд Чорнововка вишкірився.

— Старий чорт натякає, що за можливості тебе відгамселить і забере таляр собі.

— Добрий ти хлопець, брате Енею.

— У Дикому Полі всі такі, приїзди на гостину.

Северин сховав таляр до невеличкого таємного гаманця, що носив на тілі під сорочкою. Скільки інколи може вартувати невеличкий шматок металу!

Надвечір розбили табір просто неба.

— Щезнику, Малюче, Енею! Нумо до мене, — покликав Пилип.