Баришник дур-зіллям

Генрієтта і Макевой швидко прибігли на поклик Ебенезера, і з допомогою Мері Манґамморі місіс Рассекс вклали до ліжка в покоях Генрієтти. Коли декілька хвилин по тому її привели до тями, давши нашатирю, то вона за посередництвом Мері наказала Ебенезеру негайно залишити її дім і більше ніколи не повертатися.

— Ох ти ж і підступний звідник, Ебене! — заходився шкилювати з нього Макевой, хоч його так само, як і решту, ця вимога спантеличила. — І що ти там такого намагався зробити в тій кімнаті?

— Клянуся перед Богом, я нічого не зробив! — заперечував поет. — Послухайте, Мері, скажіть їй, що я негайно піду, але маю знати, чим же я її образив, і хочу вибачитися перед нею!

Мері переказала його слова і, повернувшись, повідомила, що місіс Рассекс не хоче пояснювати цю свою вимогу і не стане слухати жодних вибачень.

— Вона сказала: «Цей чоловік нічого такого не зробив, але я не можу приймати його в своєму домі», — отакими були її слова! А хай мене дідько візьме, якщо мені коли-небудь доводилося бачити щось подібне! А ти що скажеш, Генрієтто?

Дівчина погодилася, що така несамовита безпідставна поведінка була зовсім не притаманна її матері.

Ебенезер зітхнув.

— Ну, що ж, тоді я негайно піду і знайду собі місце для ночівлі деінде. Прошу, не думайте про мене щось зле, міс Рассекс, і спробуйте все ж таки дізнатися, що ж за цим криється, бо я не знатиму спокою, аж поки не почую, у чім тут справа, і не загладжу свою провину.

І далі сказав, що вранці він спробує дібрати якогось способу дістатися затоки Тобакко-Стік; і незалежно від того, зазнає ця його двояка місія успіху чи невдачі, він скоро повернеться до Черч-Кріка, де дуже сподівається застати місіс Рассекс, яка вже не так сильно гніватиметься, і якщо навіть і не пробачить його, то хоч принаймні пояснить йому, у чому ж полягала його нетактовність.

— Тобі краще залишитися тут, — сказав він Макевою. — Якщо ми підемо обидва, Біллі Ромлі може подумати, що йому погрожують.

— Ви сказали «Біллі Ромлі»? — запитала Генрієтта.

— Так і є, — підтвердила Мері, — але ти маєш приборкати свою цікавість, поки я і містер Макевой не розповімо всю історію. — А Ебенезерові сказала: — Це ви маєте вибачити бідолашну Роксі, містере Кук. Таким уже важким видався цей клятий день, і вона перевтомилася. А щодо завтрашнього дня, то дозвольте вже мені відвезти вас туди на моєму візку. Мені й самій неабияк кортить побачити цього Біллі Ромлі з причин, про які немає потреби говорити, і не без того, що я можу стати вам у пригоді, щоб переконати його стати на наш бік у тій нашій справі.

Ебенезер із вдячністю пристав на її пропозицію та прийняв від неї в борг два фунти, бо всі його кошти вичерпалися. Він доручив Мері негайно повідомити йому, якщо відбудуться якісь зміни в поведінці місіс Рассекс чи в стані здоров'я мірошника, і вирушив. Він один пішов до заїзду, відчуваючи великий неспокій на душі, і ті кілька тутешніх мешканців, що, очікуючи якихось новин з млина, залишилися тут, зустріли його майже як героя. Оголошення Ебенезера, що Рассексу анітрохи не покращало, усі зустріли з погано приховуваною радістю, і сам трактирник, найнятий мірошником, наполіг, щоб поет повечеряв і переночував тут коштом заїзду.

Під час їжі Ебенезер розмірковував над дивною поведінкою місіс Рассекс. Єдине, що спало йому на думку і чим можна було б пояснити її обізнаність зі станом справ у Молдені й ту сильну відразу, яку вона виказала, почувши його ім'я, — це те, що Рассекс був якось пов'язаний із тією бридкою торгівлею гріхом, яку вели бондар Вільям Сміт і капітан Мітчелл. Нарешті він зібрався на мужності й підійшов до трактирника.

— Послухайте, приятелю, чи чули ви що-небудь про Ебена Кука, який має звичай називати себе Лауреатом Меріленду?

— Ебена Кука? — обличчя чоловіка просяяло. — Та чого ж, чув, сер; це ж той самий хлоп, що заправляє лупанаром на мисі Кука разом із Біллом Смітом.

Серце поета тьохнуло; скидалося на те, що в цьому його припущенні була частка істини.

— Еге ж, це він. Але ж ви його, напевно, ніколи і в очі не бачили?

— Та як же ж не бачив, сер Бенджамін? Бачив. Я зустрічався з ним лише раз, декілька днів тому…

Ебенезер насупився, бо збирався відкрити своє справжнє ім’я.

— То ви кажете, що бачили його?

— Еге ж, бачив, сер, один раз, оце якраз на тому самому місці, де ви зараз стоїте. Звичайної такої собі зовнішності чоловік, нічого такого, що його вирізняло б. Подейкували, що він шукає якусь дівку, яка втекла з Молдену, одну з цих брикух, ну, ви знаєте, але маю визнати, що при мені він про це не згадував.

Трактирник вишкірився.