Баришник дур-зіллям

— Може, й нема, сер, — одразу ж погодився поет, — втім, мушу сказати, що як джентльмен ви не можете відмовитися вислухати мене: я присягаю вам, що життя кожного чоловіка, кожної жінки чи дитини у цій провінції у ваших руках!

Біллі Ромлі втупив погляд у кухоль пива, який йому приніс трактирник; здавалося, його гнів тільки укріпився й обернувся на впертість.

— Ви говорите про війну, що насувається. Мені до того немає діла.

Ебенезер передбачав такі труднощі; він зітхнув, змушений примиритися з тим, що йому таки доведеться мати справу із затятістю індіянина.

— Ну, що ж, хай буде так, сер, я більше не буду зловживати вашою люб'язністю. Сподіваюся тільки, що ваш брат Берлінґейм, беручи до уваги мою з ним дружбу, буде більш розважливим.

Ці слова справили очікувану дію. Біллі вхопив його за руку і, широко розкривши рота, витріщився на нього, не вірячи власним вухам.

— А це що за таку підступну штуку вигадав мій батько?

— Цю штуку, пане, вигадав я, щоб переконати вас вислухати мене, бо маю до вас кілька нагальних справ; втім, усе, що я сказав, — щира правда. Так само, як і те, що я із задоволенням повідомив таяку Чікамеку, що ваш молодший брат, Генрі Берлінґейм Третій, не загинув і не пропав; він був моїм вихователем в Англії впродовж шести років і нині перебуває десь неподалік, за декілька миль звідси. — І хоч він і опасувався відвернути від себе цього чоловіка, який також досить сильно його лякав, але від тієї жахливої відповідальності, яка гнітила Ебенезера, йому раптом урвався терпець. — Чорт вас забирай, сер, та відкиньте ви вже свої сумніви й підозри; я стою на боці людства, а не Чікамека! Вам знайомий цей перстень? Еге ж, це перстень Куассапелага, який він дав мені за те, що я порятував його життя, коли він ховався у скелях. Авжеж, ви чули цю історію раніше? Тоді ви знаєте, що хлоп, якого я залишив доглядати за ним, також завдячує мені своїм життям — це був прив'язаний до колоди невільник на ім'я Дрепакка, котрий, я так думаю, був вашим приятелем! Гадаєте, я став би благати вас врятувати життя моїх товаришів, очоливши цю страхітливу ребелію? Я прийшов сюди, бо маю план, а не прохання, сер; план порятувати і англійців, і агатчвупсів! — Він зупинився, аби відновити самовладання, і закінчив уже дещо спокійнішим тоном. — Ба більше, я хотів би поговорити з вами як джентльмен із джентльменом стосовно вашої дружини, адже маю всі підстави думати, що ця жінка мені дуже дорога; і якщо після всього цього вам все одно ще потрібні докази моїх добрих намірів, то знайте, що ми можемо нарешті говорити, не боячись, що в нашу розмову втрутиться ваш ворог мірошник Рассекс — він цієї хвилини лежить на порозі смерті після сьогоднішньої сутички зі мною і моїм товаришем.

Біллі Ромлі був приголомшений.

— Святі Небеса, сер, у мене просто дух від подиву перехоплює! Мій отець, моя дружина, мій давно втрачений брат… у мене просто голова обертом іде! — Він розсміявся. — Тепер ясно, що я вас хибно зрозумів, тож покірно прошу мене вибачити, містере…

— Кук, Ебенезер Кук, з Молдену. — Поет відчув полегшу, спостерігши, що це ім'я, вочевидь, нічого не значило для Біллі Ромлі.

— Пане Кук. — Індіянин міцно потис йому руку. — Але дозвольте мені сказати від самого початку, містере Кук, що попри всі чутки, які стверджують протилежне, моя дружина так само дорога мені, як, за вашими словами, і вам, і її стан (про котрий, я так розумію, ви чули) є предметом, який мене дуже турбує. Щиро кажучи, я й приїхав сюди сьогодні ввечері саме для того, щоб попитати поради в цьому питанні у місіс Рассекс… і дякувати за це Богу!

Мері, нарешті давши раду своїм почуттям, пояснила, що місіс Рассекс нездужає, і, вибачаючись, сказала, що мусить тепер повернутися до ліжка хворої.

— Якщо ви досі збираєтеся відвідати місіс Ромлі, — сказала вона Ебенезеру, — то я їду завтра рано-вранці.

— Ні, — заперечив Біллі Ромлі, — ви повинні бути моїм гостем ще сьогодні ввечері, сер, і на дозвіллі розкажете мені про всі ваші чудеса; тільки так і не інакше! А ви, міс Манґамморі, коли вже мусите зараз іти, переказуйте місіс Рассекс мої спочуття і побажання скоріше одужати і скажіть, що я пораджуся з нею іншого разу; але я мушу невдовзі поговорити з вами про Маттассина — може, завтра? Мені потрібно стільки спитати і стільки розповісти!

Мері була така схвильована, що їй майже відібрало мову, тож вона спромоглася лише пробелькотіти щось на кшталт подяки і залишила заїзд. Біллі уважно дивився їй услід, аж поки вона не зникла, і потім похитав головою.

— Б'юся навзаклад, колись вона була красунею! І навіть зараз, попри все… Не буду вдавати, що розумію її, містере Кук, але я цілком розумію мого брата, мені так здається. — Він повернувся до поета з усмішкою на вустах. — А тепер, сер, що скажете ви? Якщо справа, яку ви маєте до моєї дружини, не передбачає поєдинку між нами за те, щоб здобути її ласку, тоді вирушаймо до затоки Тобакко-Стік; це лише чотири милі по дорозі, і я маю добрих коней, які довезуть нас туди. Просто дивом дивуєшся, коли чуєш цю історію про мого брата!