Баришник дур-зіллям

Ебенезер був у захваті. Він навіть і не підозрював, як сильно тривожився в очікуванні зустрічі з Біллі Ромлі до тієї хвилини, коли доброзичливість цього чоловіка геть розвіяла її. Це була наче чергова зустріч з Генрі Берлінґеймом після тривалої та гнітючої розлуки, але з Берлінґеймом, велич і пишнота якого не були двоїстими, чия доброзичливість не викликала сумнівів; одне слово, це був меткий веселун Берлінґейм, який прийшов колись порятувати його в Коледжі Святої Маґдалени. Ще залишалося непросте завдання — спонукати його врятувати Бертрана і капітана Керна — і ще делікатніше питання — що ж робити з Джоан Тоуст; але в присутності Біллі Ромлі, під впливом його шляхетних манер і владної поведінки Ебенезер просто не міг зневіритися в успіху своєї справи, а тим паче впасти в розпач. Навпаки, підупалий духом, він піднісся; обличчя його пашіло від вдячності, випромінюючи тепло взаємної доброзичливості. Поки він одягав свій каптан, Біллі Ромлі (який так і не скидав свого) ознаймив присутнім у заїзді, що сум'яття, викликане міс Манґамморі, було спричинене тим, що вона переплутала його з іншою людиною, узявши за його покійного брата Чарлі Маттассина, чоловіка, який збився з пуття і якого повісили за вбивство мінгера Вільгельма Тіка та його родини. Ебенезер був здивований щирістю цього чоловіка, але Біллі, виявляється, знав, із ким має справу: хоч вони і були вражені цим викриттям, однак, перемовляючись між собою пошепки, радше співчували йому, аніж виказували якусь ворожість.

— Ну от! — вигукнув Біллі. — Тепер, коли ваші дружини дістали моє благословення у вигляді порції пліток, дозвольте мені поблагословити вже і вас, почастувавши чарчиною!

І коли всім завсідникам, які прийшли від цього в захват, налили чарки, він на додачу купив ще одне «барильце на візок», виголосивши, що день, коли сер Гаррі Рассекс зламав собі карк, не можна було не відсвяткувати. Це твердження зустріли гучними схвальними вигуками, і, коли обоє чоловіків побажали всім присутнім доброї ночі й залізли у візок Біллі, Ебенезер відчув, що йому заздрять усі в корчмі.

Вони зупинилися на якусь хвильку біля млина, де він представив Макевоя об'єкту своїх пошуків, оголосив про свої наміри на найближчий час і довідався, що в той час як місіс Рассекс нарешті заснула, у стані мірошника не відбулося жодних змін; потім вони вирушили на захід вузьким і темним шляхом. Ніч була тихою і морозною; крізь дерева поет вгадував великий трикутник з Денеба, Веги та Альтаїра, хоча сузір'їв, до яких вони належали, не було видно.

— Наша невеличка подорож триватиме десь із пів години, — сказав Біллі. — З вашого дозволу, я б хотів попрохати вас приберегти звістку від мого батька на потім, щоб я сам міг здогадатися про її зміст. Але я мушу вислухати все про того джентльмена, який називає себе моїм братом, і я так гадаю, що, перш ніж ми дістанемося місця, нам було б ліпше сказати один одному все, що ми маємо на думці стосовно моєї дружини. Але ж стривайте: не личить братися до всіх цих нелегких справ на суху горлянку; передусім треба розплести вінок леді Діжечці!

— Їй-богу, — засміявся Ебенезер, — та ви радше близнюк Генрі Берлінґейма, аніж просто брат! Скільки разів я просто згорав від нетерплячки, бажаючи почути якусь новину, що він мав для мене, або ж розповісти йому свою, а натомість мав чекати, поки ми не покуштуємо свинячого сідельця, і вже потім він задовольняв мою цікавість!

Вони скуштували вміст барильця, і добрезний білий ямайський ром приємно обпік поету нутро. Й індіянин, і він закуталися в пледи, і вкупі з ромом і безвітряною погодою це створило їм такий затишок, ніби був місяць квітень, а не кінець грудня. Коні повільно ступали підмерзлим шляхом, колеса візка приємно порипували і похрускували. Ебенезер дав волю своєму тілу, і воно колихалося в такт з ресорами; сама думка про те, що треба буде знову переповісти історію пошуків Берлінґейма і свою власну заплутану історію, досі викликала в нього відразу, але за тих обставин це завдання здалось йому навіть приємним. Зітхнувши, він розпочав, але то було зітхання чоловіка, певного в тому, що його історія стане неабиякою втіхою для її оповідача. Не згадуючи про всі свої сумніви, зауваження, розчарування і подив, він розповів, як капітан Салмон врятував Берлінґейма; про те, як той був у юності моряком, циганським менестрелем і вченим у Кембриджі; про час, проведений ним у Сент-Джайлзі, і про любов близнюків до нього; про його пригоди в провінції як представника однієї зі сторін, що вели боротьбу за владу, і як пірата мимохіть; про те, як його врятували обидві леді Рассекс; про його марні намагання знайти своїх батьків і про те, як поет нещодавно знайшов розгадку цієї таємниці.